Oksana Maslova

* 1983

  • «Пригадую, як ми ходили с купонами, стояли… Як ми стояли в чергах дуже довго… Коли приходиш там в школу, а у твоїх батьків немає грошей, щоб купити тобі ще один одяг чи щось таке, чи навіть взуття якесь… В мене був такий період коли я проходила дев’ять місяців в одних ботінках, вони вже на пальцях протерлися і я їх заклеювала скотчем ізнутри. Коли щось не так, так я ще діставала палець і кремом мастила носок, щоб не було видно. Тобто, коли воно навіть трошки розкривалося, щоб воно там білим кольором не свіркало. Пригадую це, прямо як зараз, просто. Ну, таке було, різне було.»

  • «Справа в тому, що в інформаційному полі досить довго це циркулювало, що Росія нападе на Україну чи не нападе, нападе, не нападе, нападе, не нападе… Це кожен день, це нападе, не нападе, нападе, не нападе. Всі розумні люди, яких я знаю, вони казали, це нерозумно. Це нерозумно нападати, зараз, у 21-му столітті, це не виглядає розумним… І до останнього… 23-го лютого в мене було отак планів… 6-го березня мала відкриватися виставка, я запускала серію проектів з музеєм, це були один за одним, три виставки художників акварелістів, одеських, дуже класних. Крім того була прем’єра у суботу, ми були запрошені до Одеського театру опери та балету на прем’єру балету «Шахерезада». Я дуже його чекала, ми прихворіли перший показ, то був другий показ, ми дуже його чекали і хотіли побачити. Нас запросили на день народження, мене запросили в майстерню художника. Ми якраз розмовляли, як ми зможемо зробити якісь проект, спецпроект на Одеському міжнародному кінофестивалі і почали вже перемовини що до цього. Тобто було дуже дуже планів, планів «громадьо», як то кажуть російською мовою…»

  • «А потім нас привезли до міста, Вишні Лготи, якщо я пам'ятаю вірно. Це було місто з високими, високими, як на мене п'ятиметровими парканами, які були з колючим дротом поверху в кілька кругів. Нас завезли таким дуже комфортабельним автобусом, відкрилася така брама, там до колючого дроту був прикріплений цей наш флаг український і я прокинулась, і я вже більше не відчувала себе в такій безпеці, за нами закрили браму і ми їдемо цією територією за парканом. Я розумію, що це вже далеко від міста, тому що огоньки вони зникали, зникали, зникали. І потім зайшла людина до автобусу і тихим голосом сказала, що ми можемо здати свої паспорти і лишатися тут ночувати… На всі питання, що буде с паспортами, нам відповідали, що нам поставлять візи. - “А які візи поставлять?“ - “Хороші.“ - “А можна детальніше?“ Він пішов в іншу частину автобусу теж говорити. Людина, яка йшла за ним, вона просто йшла с таким піддоном, як квіти переносять в супермаркетах. І коли я до нього звертаюсь, я розумію, що він не розуміє українську. Я знаю англійську, я його питаю англійською, він мені щось на ламаній англійській, каже щось: “Good, good, everything will be good.” Воно знаєте, воно якось дуже лякало, тому що ми приїхали в таке місце, закрите місце. Жіночки тоже почали лякатися дуже цього. І коли нас завели, нам сказали, що ми можемо тепер ночувати в цьому будинку або в цьому будинку. І в кожному з будинків були грати на вікнах. І ось ми йдемо сходами, нам кожному видають пакети, насправді, дуже класні гігієнічні пакети, молодці. Там був: туалетній папір, зубна паста, зубна щіточка гарнесенькі і для дитини по її віку також було: шампунька, були сухпаї, тобто був якісь хліб, пару кусочків хлібця, паштет, дитині був якісь йогурт, але вона його чомусь не їла, я не пригадую зараз чому, не сподобався він їй. А потім нас підняли і нам показали такі маленькі кімнати, де стояли вузькі металеві ліжка, там матрацики з клейонки були, дуже таке ненове простирадло і нам сказали: “Good night.” І все. Це було так страшно! Моя дитина коли це побачила… Вона вже була така, вона вже була щаслива, вона вже знов повірила, що вона подорожує і діти рядом поруч і вона просто почала кричати: “Мамо, забери мене звідси, мамо, забери мене звідси, мамо, забери мене звідси!”»

  • Full recordings
  • 1

    Praha, 14.03.2022

    (audio)
    duration: 01:51:22
    media recorded in project Memory of Ukraine
Full recordings are available only for logged users.

Věřím, že každý člověk je zodpovědný za svůj život

Oksana Maslova, 2022
Oksana Maslova, 2022
photo: Post Bellum

Oksana Maslova se narodila 27. 3. 1983 v Oděse v tehdejší Ukrajinské sovětské socialistické republice. Matka Olena Maslova se narodila na Krymu, kde její otec sloužil jako voják z povolání. Byl převelen do Oděsy, kam se přestěhoval s celou rodinou. Otec Oksany Viktor Maslov se narodil v Oděse. Oba rodiče a jsou inženýři, pracovali jako projektanti. Oksana má o dva roky mladší sestru Olesu. Za dob SSSR byli rodiče dobře situovanými odbornými pracovníky a rodina měla lehce nadprůměrný životní standard. Po rozpadu SSSR se platy rodičů radikálně snížily, později museli hledat jinou práci. Na základní škole byla Oksana členkou „okťjabrjat“ (analogie českých „jisker“), v pionýru ale už nebyla. Škola byla ruská, s ukrajinštinou a ukrajinskou literaturou se Oksana setkala až v posledních ročnících. Její učitelka v ní probudila hluboký zájem o literaturu. Oksana začala číst knížky v ukrajinštině a rychle se naučila jazyk. Na Oděské univerzitě vystudovala biologii se zaměřením na neurofyziologii. Při Oranžové revoluci v r. 2004 byla v Kyjevě na Majdanu, v době Euromajdanu v r. 2014 byla v Oděse s novorozenou dcerou. Pracovala jako kulturní zpravodajka, redaktorka mnoha časopisů, psala i pro Elle nebo německé noviny TAZ. Je autorkou básní a řady divadelních her. V únoru 2022 po prvním ostřelování Oděsy odjela se svou dcerou do České republiky. Nyní žije v Praze.