Roman Zaverukha Роман Заверуха

* 1940  

  • Охорона була, тому що нас закривали в тих камерах і не випускали. Раз на тиждень випускали в дворик, він такий круглий був як тойво. Діти там бігали, трохи розминались.

  • В Новосибірську нас погрузили на пароплав і пароплавом довезли в посьолок Зайкіно. Вигрузили нас з пароплава на острів, бо пароплав не міг до берега підійти: річка була невеличка, але літом як розливалася, то ціле море було. Нас вечором вигрузили і ми до ранку на тому острові були. Ми були пітні, а мошкара й комарі нас обсіли страшно. Ранком не могли один одного впізнати - очі позапливали, бо біля очей найбільше кусали. Потім з острова лодкою перевозили нас всіх на берег.

  • Потім десь в 55-му році, десь тако, до нас виселили урків - тих що бандюки. Вони п’янствували там. Один раз такий випадок був, що дітвора на волейбольній площадці бавилась у волейбола. А той здоровий такий був з тих, що їх пригнали з тюрем, напився, схопив таку оглоблю і крутив нею. Всі повтікали, а я - щось ні. Став і чекав на нього, а він нічого мені не зробив, оглоблею не вдарив - нічого. Тільки копнув мене в задницю. А наші хлопці то побачили - як гуртом за ним погналися, то той втікав так, що ледве втік. Там локомотив був, який світло давав на наш посьолок - він заскочив в те приміщення. Той, що там дежурив, закрив двері на ключ і хлопці не дістали його. А так були би не знаю що йому зробили, так вже надоїли були.

  • Про каліку розкажу. Був серед нас вивежений - його старший брат був в бандерах, як казали тоді - Присяжний була фамілія, а звати - Григорій. Присяжний Григорій. Мав старшу сестру, яка була калікою - не могла ходити, ноги були скручені колесом від народження. Він її весь час на собі на плечах переносив. Як нас десь на прогулку виводили, він на собі її переносив. В Сибірі він весь час за нею доглядав, а вона хоть не могла ходити, але дуже працьовита була, їсти варила їм. Він мав дружину і доньку маленьку трьох років. Потім в них ще в Сибірі народились хлопчик і дівчинка. Я навіть був за кума, хрещеного батька цього хлопчика.

  • Раз на тиждень ми ходили туди [до школи у селище Піковка]. Снігу було повно, а дорогу бульдозер розчищав. Бульдозер проходив, а сніг в сторони лопатами розсипався. Коли Сталін помер, нас відпустили додому. Пам’ятаю, що жінка директора дуже плакала (вона німецьку мову викладала досить добре). Ми як ішли додому, то на тих скосах снігових писали: “Ура! Сталін умер!” Пам’ятаю, що ми так троє йшли.

  • Full recordings
  • 1

    Lviv, Ukraine, 16.07.2020

    (audio)
    duration: 01:17:43
    media recorded in project Memory of Ukraine
Full recordings are available only for logged users.

“Ми як ішли додому, то на тих скосах снігових писали: Ура! Сталін умер!” - Життя у депортації

Подружжя Антіна та Марії Заверух, 1930-ті роки
Подружжя Антіна та Марії Заверух, 1930-ті роки
photo: Personal archive of the witness

Роман Заверуха народився 11 жовтня 1940 року в селі Гадинківці (нині Гусятинський район Тернопільської області). Його батьки, Антін та Марія Заверухи, були заможними селянами. У 1941 році Антін Заверуха був заарештований НКВС і звинувачений у тому, що він був учасником підпільного руху опору ОУН. На початку німецько-радянської війни він був розстріляний разом з іншими політичними в’язнями. У 1948 році старшого брата Михайла звинуватили у зв’язках з ОУН і засудили до Казахстану на 10 років ув’язнення. Він був звільнений у 1955 році. Матір Марія Заверуха намагалася уникнути подальших репресій проти своєї сім’ї, вступивши до колгоспу: однак, у 1950 році 9-річного Романа та його матір вивезли на візках з рідного села до районного центру с. Пробіжна (нині Чортківський район Тернопільської області), а звідти вантажівкою та вантажним поїздом до Новосибірська, а звідти - вантажівкою до неіснуючого сьогодні «спецпоселення» вимушених робітників у Піщанах (Томська область). Після звільнення зі спецпоселення 2 жовтня 1956 р. Шістдесятирічний Роман самостійно повернувся в Україну: пізніше Роман переїхав до Львова, де закінчив технікум за спеціальністю «Різання металу». Після призову до Радянської армії він вступив до будівельного батальйону, де прослужив три роки. Після демобілізації він повернувся до Львова і працював на заводі «Львівприлад» токарем, шліфувальником та заступником начальника інструментального цеху. На даний час він на пенсії і живе у Львові.