The following text is not a historical study. It is a retelling of the witness’s life story based on the memories recorded in the interview. The story was processed by external collaborators of the Memory of Nations. In some cases, the short biography draws on documents made available by the Security Forces Archives, State District Archives, National Archives, or other institutions. These are used merely to complement the witness’s testimony. The referenced pages of such files are saved in the Documents section.

If you have objections or additions to the text, please contact the chief editor of the Memory of Nations. (michal.smid@ustrcr.cz)

Влад Шаст Vlad Shast (* 1995)

ЛГБТІК-ком’юніті — це про рівні права для всіх

  • народився 9 липня 1995 року в селищі міського типу Компаніївка Кіровоградської області

  • після розлучення батьків проживав разом з мамою у місті Бобринець на Кіровоградщині

  • у 2012 році вступив до Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця та переїхав до Києва

  • наприкінці листопада 2013 року під час студентського страйку на Євромайдані був серед студентів-медиків, яким вдалося приєднатись до протестів попри залякування керівництва університету

  • 2013 року почав виступати у столичних гей-клубах в образі драг-квін

  • покинув навчання в медичному виші та вступив на заочне відділення Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т. Г. Шевченка, яке теж не завершив

  • у 2016 році на заходах Kyiv Fashion Week уперше зʼявився як драг-квін поза межами гей-клубів

  • брав участь у Марші рівності у Києві (КиївПрайді) в образі драг-квін у 2018 та 2019 роках

  • поборов алко- та наркозалежність, з 2018 року займається медитативними практиками

  • після повномасштабного російського вторгнення разом з мамою допомагав одному з київських осередків територіальної оборони

  • був одним із перших волонтерів, що привезли допомогу на деокуповану Київщину

  • у травні 2022 року заснував благодійну організацію «Благодійний фонд “Обійми”», що допомагає військовим та цивільним

  • з командою фонду їздив до військових на Донеччину, організовував гуманітарні місії до Миколаєва та Херсона

  • разом з фондом знайшов фінансування на ремонт у відділенні переливання крові Національного інституту раку

Владислав Шаст — директор благодійного фонду «Обі́йми». У минулому — рекламний стиліст, перформер. Він виступав у нічних клубах, перевтілювався в образи драг-квін, брав участь у КиївПрайдах і відкрито говорить про власну небінарність. Після повномасштабного російського вторгнення став волонтером. Разом з іншими представниками спільноти ЛГБТ+ щодня допомагає військовим та цивільним. 

«Вже з трьох років зрозумів, що я гей»

Владислав Сергійович Шаст народився 9 липня 1995 року в селищі міського типу Компаніївка Кіровоградської області. Мама працювала гінекологинею, батько — зубним техніком. Коли Владу було три роки, батьки розлучилися. З того часу жив з мамою Людмилою Шаст у містечку Бобринець на Кіровоградщині. 

Уже в ранньому дитинстві Владислав не вписувався у визначені суспільством ролі. Із трьох років розумів, що йому подобаються хлопчики, але ніяк цього не проявляв. У школі переживав булінг. «Я завжди був іншим. Всі хлопці грали у футбол, а я навчався», — пригадує Владислав. Він займався бально-спортивними танцями, співав у ансамблі та хорі, вчився грати на фортепіано, брав участь у концертах та їздив на змагання: «Мені завжди подобалося сяяти». У середніх класах мріяв про карʼєру артиста, однак у старших передумав, бо хтось переконав, що «співом грошей не заробиш». Тож він вирішив стати лікарем, як мама, та готувався до вступу в медичний університет. Склавши останній тест зовнішнього незалежного оцінювання, Владислав одразу вирушив до Києва шукати житло та роботу: «Мені якраз за місяць [виповнювалося] 17. Я розумів, що ще одне літо там [у Бобринці] я не можу провести». 

«Я приїхав у Київ. Тут, виявляється, все зовсім інакше»

У 2012 році Владислав Шаст став студентом Національного медичного університету імені О. Богомольця. Коли у листопаді 2013 року в Україні розпочався Євромайдан, керівництво університету заборонило студентам брати участь у протестах: їм погрожували відрахуванням, зачиняли в навчальних корпусах та не випускали на протести із гуртожитків. 28 листопада співачка Руслана, активістка Євромайдану, перелізла через паркан університету, щоб переконати керівництво відпустити студентів на протести. Частина студентів-медиків змогла прорватися до колони протестувальників, що рухалася на майдан Незалежності. Владислав був серед них. 

Невдовзі він покинув медичний. «Коли ти ростеш в Україні, дитина девʼяностих-двотисячних, в маленькому [місті], ти знаєш, хто такий повар, хто такий вчитель, хто такий врач. <…> Ось базовий набір. Чи ти знаєш, що є така професія — стиліст? Візажист? Дизайнер? <…> Навіть у 2010-му <…> я не розумів, що таке існує». Ще на першому курсі Владислав потрапив у сферу столичних гей-клубів, а у 2013 році вперше зʼявився в епатажному жіночому образі — драг-квін (від англ. drag queen): «Я виступав на сцені з усіма на той час відомими травесті-дівами України і Києва. <…> Тому я вже почав розуміти, що медицина — не для мене». Покинувши навчання в університеті, Владислав продовжив працювати у нічних клубах як травесті-діва Гуппі Дрінк.

Драг-квін як форма мистецтва від ЛГБТІК-культури

Владислав Шаст дедалі більше цікавився іноземною драг-культурою та бачив, що в Україні вона майже не розвивається, залишаючись на рівні кросдресингу — переодягання в одяг протилежної статі: «Я бачив у Мадам Жужу [сценічне імʼя травесті-артиста та журналіста Едуарда Тарлецького, одного із засновників драг-культури в Києві] і ще в декількох на той час українських драг-квін саме образ, персонажа. <…> І я почав виходити в своєму образі за межі гей-клубів». У 2016 році Гуппі Дрінк з Мадам Жужу зʼявилися на заходах Ukrainian Fashion Week, чим епатували публіку: «Я розумів, що налаштовую місток між ЛГБТ-комʼюніті і стрейт-комʼюніті [гетеросексуалами], бо про ЛГБТ в Україні не говорили відкрито».

Також у цей період Владислав у образі Гуппі Дрінк почав приходити до київських андеграундних клубів: «Я памʼятаю, як приходив на вечірки у своїх образах, а люди могли підходити до мене і казати: “Хто ти такий? Ти нам тут заважаєш!”. Вже через пів року, рік навколо мене зростало коло людей, які, якщо це чули, підходили <…> і казали: “Ти знаєш, хто це взагалі? Ти знаєш, яка це кльова людина?”. <…> Мені подобалося, що через мене люди починають інакше дивитися на ЛГБТ». Однак в інтернеті Владислав зіткнувся з переслідуваннями та погрозами з боку праворадикальних груп. 

КиївПрайд: «Я був на платформі королев»

У червні 2018 року Владислав Шаст уперше взяв участь у Марші рівності, також відомому під назвою КиївПрайд, — ході на підтримку рівних прав для ЛГБТК+, яку організовує громадська організація «КиївПрайд» у рамках міжнародного прайд-тижня. Він прийшов туди у драг-образі та разом з іншими драг-перформерами проїхався на платформі. У 2019 році такої можливості вже не було — після погроз водій платформи відмовився брати участь у КиївПрайді, тож учасникам довелося рухатися у піших колонах. 

Як помітив Владислав, з кожним роком на КиївПрайд приходило все більше людей, які або відкрито говорили про свою приналежність до ЛГБТ, або підтримували боротьбу цієї спільноти за рівні права. Проте учасники все одно потребували захисту поліції від агресивно налаштованих противників маршу.

Волонтерство для територіальної оборони

У перші дні повномасштабного російського вторгнення Владислав разом з мамою пішли допомагати найближчому осередку територіальної оборони. Людмила Шаст навчала підрозділ надавати першу медичну допомогу, потім удвох із Владиславом допомагали на кухні. Коли продукти закінчилися, вони вирішили діяти: «Ми з мамою кинули клич і за перший день назбирали до 300 тисяч гривень». Владислав із мамою регулярно збирали кошти у соціальних мережах та закуповували все необхідне: продукти, спальні мішки, матраци, ковдри, термобілизну, одяг, навіть лопати та бензопили для облаштування окопів. «Деякі хлопці прийшли в кросівках. Я обʼїздив всі костюмерні, які тільки знав. Ми ж знімали якісь військові штуки. Позбирав все, що можна». Обʼєднавшись із іншими волонтерами, налагодили роботу кухні, що годувала тисячу бійців, організували обігрів, спальні місця та склад для провізії.

Підрозділ, якому допомагав Владислав, брав участь у захисті Київщини: «Почалися перші втрати. Сьогодні ти цю людину обіймаєш, одягаєш, а тут її вже немає. А потім, в числах 12-х — 15-х [березня 2022 року], ми дізналися про Ірпінь і Бучу». Коли Київщина була звільнена, Владислав у супроводі військових повіз туди волонтерську допомогу одним із перших. У команди волонтерів виникла ідея створити власну благодійну організацію. 

Благодійний фонд «Обійми»

Благодійний фонд «Обійми» було зареєстровано у травні 2022 року. Команда продовжила допомагати військовим та цивільним. Збираючи пожертви з-за кордону на підтримку армії, Владиславу доводилось пояснювати іноземцям, які вважали це «підтримкою війни», що українські військові ще вчора були цивільними — вони були змушені покинути родини та звичне життя задля захисту України. Наприкінці серпня 2022 року Владислав повіз допомогу військовим на Донеччину: побував у Краматорську, Словʼянську, у сусідніх селах. Був і в окопах — побачив, у яких умовах доводиться жити на передовій: «Я побачив виснажених людей».

Восени 2022 року волонтери фонду їздили в Миколаїв, де разом з партнерською організацією «Мирне небо Миколаєва» видавали продуктові набори для переселенців і найбільш незахищених категорій населення: «Ти розумієш, що тут від тебе в кілометрі приліт [снаряду] був. Ну окей. Зараз прилетить, не прилетить — незрозуміло. Ти просто робиш». На другий тиждень після деокупації Херсона (місто звільнили 11 листопада 2022 року) вони вирушили туди з гуманітарною місією. Роздавали допомогу під звуки вибухів — Херсон перебував під постійними російськими обстрілами.

Владислав Шаст організовував благодійні заходи для онкохворих дітей та дітей з порушеннями психофізичного розвитку задовго до початку повномасштабного вторгнення. Благодійний фонд «Обійми» теж став працювати в цьому напрямку: у грудні 2022 року волонтерам вдалося знайти фінансування на ремонт у відділенні переливання крові Національного інституту раку. 

У планах Владислава та команди благодійного фонду розвивати соціальні проєкти, повʼязані з психологічною підтримкою для військових та цивільних, а також допомогою жертвам сексуального насильства з боку російських військових. 

«Я хочу, щоб людство вчило свої уроки, ставало більш людяним», — каже Владислав.

 

© Všechna práva vycházejí z práv projektu: Voices of Ukraine

  • Witness story in project Voices of Ukraine (Oleksandra Domorosla)