The following text is not a historical study. It is a retelling of the witness’s life story based on the memories recorded in the interview. The story was processed by external collaborators of the Memory of Nations. In some cases, the short biography draws on documents made available by the Security Forces Archives, State District Archives, National Archives, or other institutions. These are used merely to complement the witness’s testimony. The referenced pages of such files are saved in the Documents section.

If you have objections or additions to the text, please contact the chief editor of the Memory of Nations. (michal.smid@ustrcr.cz)

Сергій Ізотов Serhii Izotov (* 1955)

• народився 3 червня 1955 року в Києві

• у 1962–1972 роках навчався у київській середній загальноосвітній школі та у спеціалізованій музичній школі імені Миколи Лисенка при Київській консерваторії по класах фортепіано та скрипки

• 1972 року вступив до Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого на кафедру акторського мистецтва, але не закінчив навчання через службу в радянській армії

• у 1975 році почав навчатися на філологічному факультеті

• наприкінці 1970-х років працював у Києво-Печерській лаврі та в Інституті археології, брав участь у роботі археологічних експедицій як спеціаліст із давньоруських графіті

• з 1979 року виступав у складі білоруського ВІА «Пісняри»

• 1987 року організував виставку-продаж картин українських сучасних художників у Швеції

• 1988–1990 — викладав старослов’янську мову та давньоруську літературу в Інституті святого Володимира, Торонто (Канада)

• у 2004 році брав участь у Помаранчевій революції

• 2013–2014 — учасник Революції гідності та бойових дій на Донеччині

• 2022 року долучився до сил територіальної оборони Києва, займався волонтерською діяльністю

• у 2023 році готував до друку власну наукову роботу «Про місце виконання “Слова о полку Ігоревім” та його автора»

Сергій Ізотов — «киянин за національністю», спеціаліст із давньоруських графіті, музикант, який виступав з легендарними колективами «Еней» та «Пісняри», підприємець та профспілковий діяч — вважає найважливішою справою життя власне дослідження щодо авторства та місця написання героїчної поеми «Слово о полку Ігоревім». Був активним учасником революцій і доклав максимальних зусиль, щоби попри вік бути мобілізованим до лав ЗСУ, де служив снайпером.

Дитинство з повоєнним присмаком

Сергій Анатолійович Ізотов народився 3 червня 1955 року у Києві. Мама, Зинаїда Петрівна Ізотова, керувала планово-економічним управлінням Міністерства харчової промисловості УРСР. Батько, Анатолій Миколайович Козинець, був високопоставленим військовослужбовцем. Коли Сергієві виповнилось чотири роки, його батьки на рік переїхали до міста Росток (Німеччина), а маленький син залишився із бабусею, яка навчила його української мови. Після повернення з Німеччини батьки отримали квартиру у відомчому будинку по вулиці Інститутській, «де жили прокурори, співробітники ЦК». Мешканці цього будинку гостро реагували на україномовну дитину: «сприймали з острахом і презирством». Улюбленою дитячою забавкою стали пошуки снарядів, що залишились після Другої світової війни, та гра «в патрончики». 

«У мене було два життя»

Значна частина дитинства Сергія Ізотова пройшла на Лукʼянівці (історична місцевість у Шевченківському районі Києва), де жила його бабуся по материнській лінії, Ася Самойлівна (Бася Шмулівна) Ізотова. «У мене було два життя: чинне, чемне — на Печерську і трохи бандикувате — на вулиці Білоруській на Лук’янівці, там, де мене навчили грати в ножика і бити пику». Ася Самойлівна, членкиня комуністичної партії з 1918 року, «комуністка-ідеалістка», усе життя працювала в дитячих виховних та освітніх закладах: очолювала дитячі будинки в Черкасах та Києві, була директоркою київської школи, де навчались діти радянських керівників — Йони Якіра, Володимира Затонського, Григорія Котовського. 

Сергій Ізотов успішно вчився у двох школах: середній загальноосвітній школі на Лукʼянівці та в музичній школі імені Миколи Лисенка при Київській консерваторії (тепер — Київська середня спеціалізована школи імені Миколи Лисенка). У старших класах останньої він долучився до новоствореного шкільного музичного ансамблю «Еней», керівником якого став Тарас Петриненко (народний артист України, співак, композитор). В «Енеї» Сергій Ізотов грав біґ-біт, співав українською, робив обробки українських народних пісень та класичних творів разом із Кирилом Стеценком (заслужений артист України, лавреат всеукраїнських та всесоюзних конкурсів скрипалів, один з організаторів фестивалю «Червона рута», онук відомого українського композитора Кирила Стеценка) та Олександром Бліновим (заслужений артист України, доцент кафедри мідних духових та ударних інструментів Національної музичної академії України ім. Петра Чайковського). «Нас записали на телебаченні УТ-1. Був запис концертів. Кілька фото в мене лишилося зі студії. І потім “Еней” звинуватили в українському націоналізмі, розмагнітили плівки».

Актор, хіпі, спецпризначенець

Через бажання довести батькам, що зможе вступити без додаткової підготовки та допомоги до престижного університету, на початку 1970-х років Сергій Ізотов став студентом кафедри акторського мистецтва Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого. Головним критерієм вибору саме цього навчального закладу був найбільший конкурс для абітурієнтів. «Тоді я казав, що 50 чоловік на місце було. Але я брехав, було менше. Десь 30–35». 

Хоча під час навчання Сергій Ізотов працював на телебаченні освітлювачем, університетської стипендії та заробітної платні не вистачало. «Я тоді був хіпі. Мені потрібні були джинси нормальні». І пан Сергій став посередником у продажу художніх робіт іноземцям, що в Радянському Союзі переслідувалось за законом. Коли 1973 року над ним нависла загроза арешту, за сприяння батька пан Сергій облишив навчання й опинився на строковій службі в армії, у Четвертому окремому десантно-саперному батальйоні спеціального призначення. «Нас там навчали стріляти з усіх видів зброї (окрім гармат), метанню ножів, мінуванню-розмінуванню. Ще була азбука Морзе, водіння машин <…> Кожного ранку у нас був біг 10 кілометрів, а там [у неділю] 30 кілометрів». 

Лаврські печери, «людина-планета» та magnum opus

Після закінчення служби, де Сергій Ізотов отримав військову спеціальність «снайпер», він повернувся до Києва і вирішив стати філологом. Несподівано для себе зацікавився старословʼянською мовою, давньоруською літературою та графіті ХІ–ХІІ століть, тому пішов працювати у Києво-Печерську лавру, де під час ремонту освітлення в печерах працівники знайшли невідомі до цього проходи, ще одну підземну церкву і комплекс так званих підпільних (під полом) поховань. Пана Сергія запросили до групи спеціалістів Інституту археології, яка проводила розкопки. Керував експедицією Олександр Беніамінович Авагян, «людина-планета», один із засновників української скелеоархеології, автор першої наукової систематизації давньоукраїнських печерних споруд, музикант і поет, який згодом став другом Сергія Ізотова. Наприкінці 1970-х років, коли пан Сергій уже був співробітником Інституту археології, вони разом працювали і на розкопках Церкви Успіння Богородиці Пирогощої, середньовічного православного кафедрального собору Києва. «Пирогоща — особлива церква. Для мене вона особлива тому, що основна праця, мета мого життя — написати, де виконувалося “Слово о полку Ігоревім” і хто був його автор. І за словами академіків, я доводжу своєю працею, що воно виконувалося саме біля церкви Богородиці Пирогощі». Перше шкільне знайомство з текстом однієї з найвідоміших пам’яток давньоруської літератури не справило враження на майбутнього дослідника. «Дядько якийсь пішов війною, потрапив в полон. Потім побіг з полону. Всі кажуть, що це шедевр. Що там таке?» Але пізніше, під час зрілого і вдумливого читання, пан Сергій захопився безліччю загадок, які лишились без відповідей попередніх дослідників. «В результаті все виросло у роботу, яку я писав більше 10 років». 

«Пісняри». «Музику я люблю, але ніколи не вважав її своєю професією»

Після звільнення з Інституту археології Сергій Ізотов повернувся до музики та роботи у професійних музичних колективах. «Я це розглядав як таке, щоб здобути популярність, по-третє. А по-перше, заробити гроші. А по-друге, поїздити по світу, подивитися». Під час виступу на музичному фестивалі у Вітебську на нього звернув увагу Володимир Георгійович Мулявін, засновник і художній керівник популярного в Радянському Союзі білоруського вокально-інструментального ансамблю «Пісняри», і запропонував місце у колективі. «Десь у [19]80 році, у січні у нас були гастролі у Києві, у “Палаці Спорту”. Ми за вісім днів дали 26 концертів». Пан Сергій час від часу співпрацював спочатку із «Піснярами», а з 1998 року, після розпаду колективу, свідком якого він став, із «Білоруськими Піснярами». 

Швеція—Канада—Україна

Наприкінці 1980-х років Сергій Ізотов заснував підприємство при Українському фонді культури — кооператив «Зодчі». «Ми наймали реставраторів, які реставрували картини для музеїв. Була велика черга на реставрацію. Ми брали ці картини без черги за кооперативною ціною». Тоді ж пан Сергій організував успішну виставку-продаж картин сучасних українських художників у Швеції: із 420 виставлених робіт було продано 380. «Ми повезли туди картини, потім повезли 10 солістів опери і балету з Оперного театру. Потім був ансамбль “Веселі музики”». Але одразу після цього кооператив зі скандалом закрили через відмову пана Сергія оформлювати закордонні поїздки для працівників державних спілок та фондів і радянських функціонерів, які хотіли відвідати Швецію. 

Наступні півтора року на запрошення ректора Інституту святого Володимира Сергій Ізотов жив і працював у місті Торонто (Канада) викладачем старослов’янської мови та давньоруської літератури. «А потім вже так серце краяло, що хочу не в Радянський Союз, не в Україну. В Київ хочу. В Київ».

«Щоб я платив не зі своєї волі, я повинен когось або полюбити, або злякатися»

До Києва пан Сергій повернувся взимку 1990 року, коли «всі виступали коло пам’ятника Леніна на площі Жовтневої Революції (тепер на Майдані) <…> на полицях [магазинів] була тільки морська капуста і роги й копита». Заснував багатопрофільну компанію «Борисфен» і дізнався, що таке рекет. «Мене не зачепило так сильно, як інших людей, у яких забирали машини і квартири, вивозили до лісу… Я знав таких людей, я з ними спілкувався. Але по мені м’яко прийшлося». 

Захисник прав та моралі

2001 року пан Сергій організовував Київську міську профспілку працівників недержавної торгівлі, сфери побутового обслуговування та громадського харчування «Єднання», яка захищала права своїх членів і брала активну участь в акціях Помаранчевої революції: «Гарячу участь приймали, навіть по пиці отримували. І я в тому числі. Виходили. І в суди зверталися щодо звільнення людей». А 2006 року пристав на пропозицію очолити юридичне управління Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі, але вже на початку 2007 року звільнився, бо не хотів брати участь у розкраданні державних грошей, в якому були замішані працівники комісії — члени релігійної організації «Слово віри», яку заснував нігерійський журналіст і підприємець Сандей Аделаджа. 

Снайпер у Дебальцевому

Пан Сергій підтримував події Революції гідності, але до лютого 2014 року не долучався до протестів, оскільки завжди погано почувався у натовпі. Коли ж протистояння стало силовим, а в Києві пролилась кров, Сергій Ізотов разом із колишніми армійськими товаришами провів три вирішальні дні на Майдані, озброєний травматичною зброєю.  Після початку російсько-української війни пан Сергій хотів повернутись до армії, але отримав відмову. «Я зателефонував знайомому у Кабмін [Кабінет Міністрів України], вони зателефонували у Міноборони, звідти у військкомат. Той каже: “Це ж дід, йому 59 років”. Але до шістдесяти підлягаю [під мобілізацію]? Підлягаю. От так “по блату” мене взяли в армію». І до початку 2015 року пан Сергій служив снайпером у Дебальцевому.  

2022-й. «Якщо помирати, то на рідній землі»

Про можливість повномасштабного наступу російської армії пана Сергія попереджали знайомі військові, але він вирішив залишитись у Києві. Записався до територіальної оборони, був інструктором зі стрільби, допомагав старшим сусідам: «80 років… виїхали їхні сім’ї, а їх лишили. І такі були. Я ходив по магазинах, купував їм щось, воду носив…» А після звільнення Київщини від російських військ відвідував прифронтові території: «Трохи повоювали за наших. Зробили добрі справи»

На початку 2023 року Сергій Ізотов готував до друку наукову роботу «Про місце виконання “Слова о полку Ігоревім” та його автора», яким зацікавився Яґеллонський університет (Польща) і був «впевнений, що все буде за нами, все буде добре».