The following text is not a historical study. It is a retelling of the witness’s life story based on the memories recorded in the interview. The story was processed by external collaborators of the Memory of Nations. In some cases, the short biography draws on documents made available by the Security Forces Archives, State District Archives, National Archives, or other institutions. These are used merely to complement the witness’s testimony. The referenced pages of such files are saved in the Documents section.

If you have objections or additions to the text, please contact the chief editor of the Memory of Nations. (michal.smid@ustrcr.cz)

Артак Григорян Artak Hryhorian (* 1997)

• народився 13 січня 1997 року в Одесі

• 2014 року закінчив Рішельєвський науковий ліцей (м. Одеса)

• 2014 року вступив до Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова на спеціальність «Прикладна математика»

• 2019 року здобув кваліфікацію магістра прикладної математики

• 2021 року став членом ВГО «Автомайдан»

• з 2021 року почав боротися проти незаконної забудови в Одесі

• з 10 квітня 2023 року — член Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони України

Артак Григорян став у своїй родині вірменського походження першим, хто назвав себе українцем. Свою українськість він усвідомив після Революції гідності, коли навчався в 11 класі. Зацікавленість політикою та бажання змін у рідній Одесі привели його до ВГО «Автомайдан», де активіст разом з однодумцями бореться за краще життя для свого міста.

Я перший у сім’ї, хто народився в Одесі

Артак Григорян народився 13 січня 1997 року в Одесі в родині Наріне та Володі Григорянів, які емігрували в Україну разом зі старшим сином Едуардом (1994 р. н.) із вірменського села Айґешат. В Одесі сім’я знайшла прихисток від карабахського конфлікту й розпочала нове життя. Володя Григорян відкрив власний бізнес із виготовлення гумового взуття й дуже багато працював. Пан Артак став першим у сім’ї, хто народився в Одесі. «Якщо мій брат — вірменин, який приїхав до України все ж таки, то я — українець вірменського походження».

Родина Григорянів жила у двокімнатній квартирі з бабусею й сім’єю Артакового дядька, в якого було троє дітей. Велику увагу приділяла вірменським та українським святам, що обов’язково відзначалися в сімейному колі. «Ти завжди в кругу сім’ї, це завжди десять чоловік, з якими ти, в принципі, не маєш ніяких бар’єрів. Це як одне спільне життя на десятьох у Вірменії», — пояснює пан Григорян. Його родина у побуті спілкувалася вірменською, як і всі земляки, і він теж до першого класу розмовляв лише цією мовою. Батьки виховували синів у вірменських традиціях. «Пропагандується, що ти повинен допомагати, коли можеш, що ти повинен бути сильним, щоб допомогти маленьким, що ти не повинен дівчат ображати, що ти повинен бути маленьким джентльменом».

Артак Григорян ріс розвиненою дитиною, рано навчився читати і грати в шахи, добре знав математику. Ще до першого класу вмів перемножувати в голові двозначні числа, і директорка школи сказала, що його можна зараховувати одразу в третій. Але оскільки хлопець не знав ні української, ні російської мов, то пішов таки в перший клас Одеської загальноосвітньої школи № 65 І–ІІІ ступенів. У сьомому класі продовжив навчання в Рішельєвському науковому ліцеї, де поглиблено вивчав математику. В обох навчальних закладах майже всі предмети, крім української мови та літератури, викладалися російською.

Почав цікавитися політикою з «Шустер LIVE»

Коли розпочалася Революція гідності, Артак Григорян навчався в 11 класі. За подіями хлопець стежив через «Громадське». «Вночі, вдень, просто 24/7 було “Громадське” включене, я дивився. Я знав усіх, хто там приходить, всіх телеведучих, хто там що розповідає про якісь події, про яких людей. І з цього почалося моє залучення до політичної діяльності чи до громадської діяльності», — згадує він. Доти Артак Григорян разом з батьком дивився лише політичне ток-шоу «Шустер LIVE» і був переконаний, що в Одесі не відбувається нічого важливого.

Його думка змінилась наприкінці 2013-го, коли він уперше відвідав місцеві акції протесту. Часто пропускав уроки, щоб потрапити на мітинги. Ці події остаточно сформували його проєвропейські погляди. А ще Артак Григорян усвідомив, що розбиратися в одеській політиці не менш важливо, ніж у загальноукраїнській. «Для мене Революція гідності була початком мого розуміння всієї ситуації, того, що я можу, і того, що я не можу».

Подруга змінила уявлення про активізм

Як і багато його однолітків, Артак Григорян, обираючи професію, зупинився на інформаційних технологіях. «З класу сьомого-восьмого мені казали: “Ти розумний і, напевно, будеш програмістом”. Я був не проти». У 2014 році він вступив до Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова на спеціальність «Прикладна математика» на бюджет. Серед його оточення була Олена Янішевська — парамедикиня «Госпітальєрів», яка вже тоді їздила на Донбас. Вона дуже відрізнялася від решти знайомих та друзів і перевернула його уявлення про активізм. «Я пішов в університет <...> з повним усвідомленням того, що я найбільший знавець української політики. <...> Але коли я побачив, що є люди, які щось ще й роблять, я такий: “А-а-а, так можна ще й робити, не тільки телевізор дивиться”», — згадує він. Свою соціальну активність Артак Григорян розпочав зі створення гуртка «Що? Де? Коли?» у своєму університеті, яким займався до третього курсу.

У ті часи його оточення було повністю російськомовним, українську він знав не дуже добре та й не розумів, навіщо вона йому. Однак поступово він змінив свою думку й створив довкола себе новий інфопростір, перейшовши з російськомовного ютубу на українськомовний, а також відкривши українську музику й літературу. Згодом українська поступово стала мовою його повсякденного спілкування на рівні з вірменською та російською. «Це дуже просто, коли ти своє оточення робиш україномовним», — пояснює він.

«Автомайдан»: змінити Одесу на краще

Артак Григорян зрозумів, що час виходити за межі університету й робити щось на більш масштабному рівні — для міста. У 2020 році він випадково побачив пост одеського активіста Стаса Ріко, який закликав долучатися до акцій протесту проти забудови території дачі Маразлі (одеської пам’ятки архітектури ХІХ століття). Артак Григорян прийшов на мітинг першим і одразу натрапив на «зевсівців» — представників охоронного агентства «ЗЕВС», які почали йому погрожувати. Потім на акцію прийшли інші її організатори — активісти Стас Ріко та Віталій Устименко. Познайомившись із Артаком Григоряном, після закінчення акції вони запросили його прийти на збори всеукраїнської громадської організації «Автомайдан». Невдовзі пан Григорян долучився до організації. «І ти починаєш розуміти, хто в цій країні що робить. Це змінює твою думку», — каже він.

На той період охорона дачі Маразлі стала головним завданням Артака Григоряна в «Автомайдані». Його зусилля були спрямовані на боротьбу з місцевими незаконними забудовами. Однак громадський активізм не був його основною справою — паралельно він працював програмістом. «Ти повинен у своєму оточенні зробить по-нормальному все. Мені здається, що я це зміг зробить. У мене є заробітна плата доволі велика, на яку можу жити, і це вже мені не так цікаво. І тому ти робиш щось, що може змінити вже більший простір, ніж до того».

Громадська діяльність допомагає йому змінити рідне місто на краще. «Я не хочу бути тим, хто з Одеси буде скаржитися на Одесу. Але мені як місто воно не дуже зручне, є багато проблем, які я бачу, які можна вирішувати легко. І у Одеси є величезний потенціал, який я бачу, як це місто зробить дуже туристично привабливим, українським».

«Ти, вірменин, чого будеш боротися за Україну?»

Серед активістів розмови про повномасштабне вторгнення точилися ще за рік-два до його початку. За тиждень до 24 лютого 2022 року, після однієї з заяв Володимира Путіна, одеський осередок «Автомайдану» (Артак Григорян, Олег Кожушняк, Гліб Жаворонков, Стас Маденс і Стас Ріко) зібрався обговорити план дій у разі великої війни. «Перше, що ми подумали, — що треба зробити те, що ми хотіли: ми сходили в кіно, боулінг, True man (одеський нічний клуб)… Що ми точно не зможемо зробити — це нормально існувати після цього [повномасштабного вторгнення]. Тому треба зараз піти. Ми кожен день це робили». 

Тож повномасштабна війна не була для Артака Григоряна шоком. Перші кілька днів він провів із родиною в заміському будинку, переконував батьків і родичів поїхати за кордон, а сам планував повернутися до Одеси й долучитися до друзів з «Автомайдану». Мама вмовляла цього не робити. «Починається вірменська штука: “Ти вобще вірменин. Тут українці не хочуть боротися за свою державу, а ти, вірменин, чого будеш боротися?”».

27 лютого 2022 року Артак Григорян разом з мамою та іншими своїми родичами вирушив у Молдову. Родичі поїхали далі до Німеччини, а він кілька днів у Кишиневі шукав спорядження для військових. «В той час в Молдові був чрезвичайний стан. Були зачинені всі крамниці по зброї й не можна було вивозити нічого з Молдови». Зрештою панові Артаку вдалося знайти військове взуття, плитоноски та іншу амуніцію та провезти це все через кордон. Частина одеського «Автомайдану» сфокусувалася на волонтерстві.

10 квітня 2023 року Артак Григорян увійшов до складу Громадської антикорупційної ради при Міністерстві оборони України. Він продовжує допомагати «Автомайдану» й бере участь у волонтерських ініціативах організації. «Треба готуватися, треба бути сильними в будь-який момент, розуміти, що ти самий головний персонаж і без твоєї участі нічого не станеться, і не боятися того», — каже пан Григорян.