Роман Гусак

* 1930

  • "Ми вже всі були на ногах, коли вбігав брат: «Готовсь!» - «Готовсь!». Це було привітання пластунське. Коли були в формі, прикладалися два пальці до беретки. Не цілу руку, — цілу руку — то пізніше заведено, а тоді було два пальці і в українців, і в поляків. Але якщо без берета, не в формі, то віталися без жесту рукою. І ми вже відразу бігли митися, вдягатися, постіль викидали на балкон, на поруччя, вітрилася там, а пізніше, по молитві, ми застеляли постіль гарненько і йшли на сніданок. Кожна група окремо, по черзі."

  • "Ми спали на нарах — ми назвали то «причі». Це є платформа з дощок, і кожен мав свій тільки сінник, набивав сіном, соломою, — то була не проблема. А крім тих нарів було тільки одне ліжко, запасне. На наше нещастя, бо бойко, який то ліжко робив, дошки поперечні до нього зробив закороткі. І коли нам хлопчика підселили, то він по два, по три рази вночі провалювався, з гуркотом летів на підлогу. Той гуркіт нам трошки докучав, бо будив нас серед ночі."

  • "Ми часто ходили в походи, були в Добромилі — там є славний замок, замок Гербурдтів. То були такі зукраїнізовані німці, князі, які дуже лояльно відносилися до України, що не можна про польських панів сказати. І цей замок так на досить високій горі, серед лісу, в не зовсім зруйнованому вигляді тоді був. Як тепер він, не знаю. Також ми відвідали монастир отців Василіян в Добромилі. Пізніше ми були в селі Розсохи, де є старинна церковця, але мурована, кам’яна. Вона характерна тим, що дещо порушений літургійний припис щодо будови іконостасу: дияконські двері тільки з одного боку, повинні бути з двох боків, двобічні. Там, на жаль, тільки з одного боку. То така характерна риса тої церковці старинної."

  • "На гімназійні курси з моєю сестрою ходила майбутня жінка оцього зрадника, ренегата, Івана Кусеня. Вона пізніше, вже за радянської влади, працювала в Бережанах в поліклініці в реєстратурі. Отже, той Іван Кусень, псевдо в УПА було «Горіх», не тільки видав мою сестру, але заарештував її під револьвером (можливо, наганом, то було в моді в большевиків), привів її на допити і був одиноким свідком проти неї. Більше свідків не найшлося, крім того аргументу, шо був в його руках, що вона, моя сестричка, записала, ще в гімназії будучи, дві пісні: «Ми зродились із крові народу» і «Зродились ми великої години», — і дала оцій, власне, товаришці. А товаришка передала потім своєму чоловікові. Він в партизанці був, хто знав, що він зрадником стане! Отже, порівняння почерку свідчило проти неї на тому слідстві. Адвокатом був східняк Козаков. Це була добра людина, але його на жодне судове засідання, яке відбувалося у військовому трибуналі, навіть близько не пустили. Тільки одинокий був той свідок, бувший кухар."

  • "Запропоновано було учителям своїх дітей відправити на табір (по-моєму, це коштувало 40 золотих). Це були поважні гроші, але в нас двоє працювало, то могли собі позволити нас двоє відіслати. Я був в Старяві, а моя сестричка, Люба, була біля Яремчі, — село Дора є перед містом Яремче, і цей дівочий табір був в Дорі."

  • Full recordings
  • 1

    Львів, Україна, 17.09.2011

    (audio)
    duration: 44:33
    media recorded in project Жива історія Пласту
Full recordings are available only for logged users.

Коли поляки розігнали Пласт (1930), тоді утворилися табори, які офіційно не називалися пластовими, а насправді вони пластовими були.

Staryava1.jpg (historic)
Роман Гусак
photo: Музей-архів пластового руху

Гусак Роман Максимович народився у 1930 році на Західній Україні (тоді Польща). Батьки працювали в селі Нараїв на Бережанщині (тоді Тернопільське воєводство). Батько родом з Тернополя. Мама – з с. Тростянець на Бережанщині. Обоє були учителями в сільській школі. Родина була репресована польською владою. У 1939 році бере участь у новацькому пластовому таборі в селі Старява (нині Старосамбірський район Львівської області, Україна). Пізніше Роман Гусак, як член обласного товариства «Знання», їздив в Карпати з лекціями. Проживає в місті Львові, Україна. Прислуговує дяком у одній із греко-католицьких церков Львова.