Галина Чумак Chumak Halyna

* 1948

  • «Це було жахіття – просто жахіття. Було все так швидко. Навезли автобуси з Ростовської області, чи з Ростову. Поставили їх — у нас центральна вулиця (дві центральні вважаються) — Артема, потім іде Університетська, потім іде Щорса, а потім іде Рози Люксембург. Отам, на Щорса і Рози Люксембург вони поставили ті автобуси. А ця практика ще з 60-х років, коли були демонстрації на 7 листопада та на 1 травня, ото нас завозили з районів, там залишали автобуси, нас гнали сюди на центральну вулицю, ми йшли, колони йшли дітлахів, а потім — йшли до своїх автобусів, на Щорса і на Рози Люксембург. Це така давня практика, завжди там їх залишали. Ось туди привезли ці автобуси, людей привели до облдержадмінінстрації. Ну, розумієте, "па говару слышно… У нас в Данецке так не гаварят". Відразу захопили там, мегафони ці поставили… Щодня цілий день "Вставай страна огромная" — якесь жахіття просто. З дубінками, з арматурами <…> страхіття якесь. Дуже швидко помінялася охрана, ці продалися, ці уїхали — вони, ну скажімо, за тиждень, разів п’ять помінялися, всі начальники. Кудись подівся голова облдержадміністрації, мер ще був. Ну таке було, щось незрозуміле взагалі. Ніхто нічого не знає, начальника управління — він звільнився, той виконує обов’язки, значить одного… Аааа… 23 лютого. Це ж був день, да, захисників Вітчизни? Це була неділя, я згадала. Я бігала по неділях на грецькі танці. І після танців, ми з 10 до 12 танцювали, репетиції проводили, я побігла до музею, бо дуже було неспокійно. Прибігаю в музей, а мені каже гардеробщиця: "Галина Владимировна, у нас тут какой-то странный поп". Я говорю: "Что значит странный поп?" — «А он, — говорит, — раздевался и я увидела, что у него военные эти ордена какие-то». Ну добре. Я пішла до себе в кабінет – а тут, опаньки, у залі, через яку я йду, сидить той самий піп. Я до нього підходжу. Я чомусь вирішила, що він українець. Я не знаю. Я підходжу до нього і кажу: "Доброго дня". А він так зло повертається до мене і каже: "Могли бы и поздравить". Я кажу: "З чим?". Він каже: "Сьогодні 23 лютого!". Я кажу (а он же поп). Ні, не так він сказав. Не "могли бы и поздравить", а "вы должны были меня поздравить". А я ему кажу: "Я никому ничего не должна!" — развернулась и пошла в кабинет. Ну, подивилась в інтернеті новини. Заспокоїлась і пішла — думаю, де він там. Виходжу — він є? Є. Пішов в залу. І я пішла в залу. Виходить він з зали іконопису, бачить мене, прямо іде на мене з протягнутою рукою: "Госпожа директор, я хочу вас поблагодарить за такую прекрасную экспозицию, которая…" ну и, в общем начал там всякое говорить. А я у нього запитую: "А ви скажіть, будь ласка, щось ви мені не знайомі. Ми тут проводили заходи багато разів (маючи на увазі відкриття виставки тої чи тої іконописної. Ми запрошували представників різних конфесій. Я ніколи вас не бачила. Яку церкву ви представляєте?" А він каже: "Я не з Донецька". Я кажу: "Із Києва?". А він каже: "Беріть вище?". — "Невже з самої Москви?"— Він каже: "Так"».

  • «От виставка. Мене визивають і значить, вимушують прийняти (ми ж зняли всю експозицію, тому нічого не було). Значить, "Народная Республика" — вони відповідають, вони привезли із росії виставку. Ну тут сперечатися, не давати приміщення — це безглуздо. Виставка із заповідника "Бородинское поле". В музеї — хто завгодно ходить, ніхто мене не запитує, все, що, якісь чоловіки ходять, щось носять — я виходжу: "А шо тут відбувається, хто тут головний?" — "Я головний". — "Будь ласка, давайте познайомимося, я — директор цього музею, Галина Володимирівна Чумак, а ви хто?" — "А я — Валерій Ромуальдович Клімов<…> директор заповідника"… І ось, відкривається виставка. Значить, заступниця виконуючого обов’язки міністра, з якою я працювала вісім років, яка мене дуже добре знає (вона і зараз там працює), вона опікується музеями. Всі всього бояться — мені навіть слова не дали. Викликали актора з Драмтеатру, щоб він красиво все казав — він посад не знає, імен не знає, помиляється. Всі виступили. І в кінці кінців <…> "Мы предоставляем слово (этот актер говорит) заслуженному работнику культуры, директору музея — Галине Владимировне Чумак". У мене кров як прилинула до обличчя, я як озвіріла — що це таке "заслужений працівник культури"? Чого? Якої країни? Вони вирізали цей кусочок, коли я сказала: "Я хочу нагадати, я — заслужений працівник культури України". А далі — відкриваємо виставку».

  • «До речі, не духовник, а просто батюшка. А вони ж всі свої церкви (Московський патріархат) перетворили на трибуну. У мене в цьому немає сумнівів. В кожному великому храмі в рясі сидить майор, полковник, підполковник — я не знаю, але військова людина». — «Навіть, у Донецьку?» — «У мене немає сумнівів. У мене є приклад. Значить, місто Слов’янськ, музей в одноповерховому будинку. Поруч — будівля під назвою "Вілла Марія". Велика, красива будівля. Скільки директор музею Слов’янського, Ліля Яківна, не просила владу, не зверталась — передайте нам, воно занедбане все, ми вже задихаємось, виросла колекція, ми б тут робили виставкову залу, ми б постійно діючу експозицію зробили б художню<…> місця немає — і для фондосховища немає, для працівників — кабінетів немає, ні для чого немає. І жодний голова міста не прийняв рішення зробити це для людей, для міста, для музею. Тому що кожний шукав гроші, у мене немає сумнівів. І, нарешті, безславнозвісна Неля Штепа — була така — вона в оренду здала на 49, на 99 років, не знаю, якійсь дивній організації — начебто церква. Але чогось туди ходять не тільки в рясах, але і якісь військові без ознак. Це [20]12 рік. Телефонує мені директорка музею. А чому мені? Тому що я тоді була голова Ради директорів музеїв Донецької області. Вона мені телефонує і каже: "Галино Володимирівно, нічого не розумію — що то за церква така? Ні назви, військові якісь — що то таке?". А то вже вони готувались. Церква Московського патріархату — це не так. Вона — "Церква Православної Російської армії", бачили таке?» — «Це прям написано таке?» — «Ні, ну вони так говорили». — «А, так називали між собою». — «А там, вони завозили зброю. Отак "ми" працювали. "Ми" готувалися. Як я можу довіряти "батюшкє"? Не можу…»

  • Full recordings
  • 1

    Lviv, 02.11.2022

    (audio)
    duration: 03:15:05
    media recorded in project Voices of Ukraine
Full recordings are available only for logged users.

«Я розуміла, що більше ніколи не повернусь в Донецьк. Тому що той Донецьк, який був до 2014 року — це інше життя»

Галина Чумак 2000-ні рр.
Галина Чумак 2000-ні рр.
photo: family archive

Галина Володимирівна Чумак народилася у місті Сталіно (сучасному Донецьку) 20 серпня 1948 року. Дитинство провела у грецькому селі Карань, звідки походила її мати, грекиня за національністю. Про батька відомо лише те, що він був із Західної України. Закінчила філологічний факультет Донецького національного університету, за фахом — філологиня російської мови і літератури. Через грецьку національність у радянський час мала труднощі з працевлаштуванням. Деякий час працювала секретаркою директора Донецького відділення фізико-органічної хімії Інституту фізичної хімії ім. Л. В. Писаржевського АН УРСР Академіка Л. М. Литвиненка, згодом — лаборанткою. Була методисткою Донецького обласного Будинку працівників культури; працювала відповідальним секретарем Донецької обласної організації Товариства книголюбів, на базі якого у 1992 році заснувала «Український клуб». Від 1997-го до 2004 року була начальницею відділу культурних установ управління культури Донецької облдержадміністрації. У 2004–2016 роках була директоркою Донецького обласного художнього музею, отримала звання Заслуженого працівника культури України. Вела активне громадсько-культурне життя: проводила українські літературні вечори, була членкинею Товариства «Знання» у Донецьку, пропагувала вивчення української мови на Донеччині. Також є головою Ліги грецьких митців Донеччини «Галатея», членкинею Ради Донецького товариства греків ім. Федора Стамбулжи, головою Донецької організації жінок-грекинь. У 2008 році обрана віцепрезиденткою Всеукраїнської громадської організації «Український комітет Міжнародної ради музеїв (ICOM)» при ЮНЕСКО. З 2016 р. живе в Києві, працює в Національному художньому музеї України.