The following text is not a historical study. It is a retelling of the witness’s life story based on the memories recorded in the interview. The story was processed by external collaborators of the Memory of Nations. In some cases, the short biography draws on documents made available by the Security Forces Archives, State District Archives, National Archives, or other institutions. These are used merely to complement the witness’s testimony. The referenced pages of such files are saved in the Documents section.

If you have objections or additions to the text, please contact the chief editor of the Memory of Nations. (michal.smid@ustrcr.cz)

Євгенія Бардяк Yevheniia Bardiak (* 1983)

• народилася 2 листопада 1983 року в місті Калуш Івано-Франківської області

• протягом 2001–2007 років була студенткою Івано-Франківського національного медичного університету

• під час президентських виборів 2004 року працювала на виборчій дільниці, підтримувала кандидата від опозиції Віктора Ющенка

• на парламентських виборах 2007 року працювала на виборчій дільниці в місті Артемівську (нині — Бахмут) на Донеччині

• з 2008 року очолює Івано-Франківську обласну організацію «Молода Просвіта»

• у 2014 році захистила кандидатську дисертацію у галузі медичних наук

• авторка нарисів про героїв Небесної сотні з Прикарпаття

• співавторка документальної книги «Місто, з якого почалася війна», де зібрано свідчення про порушення прав людини у Слов’янську під час російської окупації у 2014 році

• у 2020 році стала депутаткою Івано-Франківської обласної ради

• з початком повномасштабного вторгнення повернулась до активної громадської діяльності та займається волонтерством

Євгенія Бардяк — громадська діячка, політикиня, медикиня-науковиця з Івано-Франківська. Коли здавалось, що її кар’єрний шлях уже визначено і вона буде медикинею, на хвилі патріотичного підйому після Помаранчевої революції пані Євгенія приєдналась до громадського руху. Спочатку вона очолила молодіжну громадську організацію «Молода Просвіта», після того доєдналася до правозахисного руху та стала депутаткою Івано-Франківської обласної ради. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну разом з іншими учасниками «Молодої Просвіти» допомагає переселенцям та переміщеним громадським організаціям інтегруватися на Івано-Франківщині.

«Коли я усвідомила важливість фіксування історії, я вже не мала в кого розпитати»

Євгенія Бардяк народилася 2 листопада 1983 року в місті Калуш на Івано-Франківщині. Її раннє дитинство припало на останні роки існування Радянського Союзу, коли, попри спроби реформ, економічна криза та повсюдний дефіцит лише посилювались: «Я пам’ятаю ось ці порожні полиці, коли ми приходили в магазин, і там був тільки хліб і солодка й мінеральна вода. <…> Ми з подругами, малі діти, туди йшли, купляли хліб і купляли солодку воду. <…> Ми той хліб по дорозі надкушували, їли. Потім вдома приходили пили цю солодку воду. І це була дуже велика радість, тому що якщо в магазині не було солодкої води, тільки мінеральна, ми засмучувались».

Марія, мама пані Євгенії, працювала інженеркою, а потім економісткою в районній адміністрації. Її родина належала до депортованих лемків. У 1944–1946 роках внаслідок домовленостей між Польщею та СРСР з прикордонних територій Польщі до українського Прикарпаття було примусово переселено майже 3400 сімей етнічних українців: «Мої бабуня і дідуня по маминій лінії розповідали мені, коли я була ще мала, історії, як вони жили там, як їх виселяли, як це все відбувалося, тому що вони достатньо дорослі, щоб пам’ятати ці речі. На жаль, я не розуміла цінності, щоб фіксувати цю історію. <…> Вже коли я почала документувати після [20]14 року історії людей, що постраждали у війні, я тільки тоді зрозуміла цінність фіксування спогадів родичів». Родина була заможною, мала господарство, однак після переселення до села Луковець Рогатинського району все довелося починати з нуля. Зрештою переїхали до міста Калуш. Дідусь працював слюсарем, а бабуся стала кухаркою у районній лікарні.

Батько, Мар’ян Бардяк — за фахом учитель історії. Він був громадським активістом, організовував патріотичні акції та мітинги. «Я думаю, що мені генетично це якраз від нього передалося — це таке відчуття, коли тобі не треба, щоб тебе хтось вчив чи налаштовував, як це — бути патріотом. Це просто всередині ось таке щось є, яке не може тобі дозволити бути спокійним, ти хочеш отої боротьби, тої перемоги, тої справедливості», — коментує пані Євгенія. Нині, у 2025 році, Мар’ян Бардяк — депутат Рожнятівської селищної ради. Також разом з однодумцями він займається відновленням старовинної дерев’яної церкви у селі Цінева.

«Я була ініціативною людиною з самого дитинства»

До школи Євгенія Бардяк пішла у вересні 1991 року, коли Україна вже стала незалежною. Вчилася добре. Самостійно обирала, які гуртки відвідувати після школи: це були танці, гурток юного натураліста та медичний гурток. Після 8 класу вона перейшла до іншої школи, де спеціалізований хімічний клас готували до вступу в політехнічний університет: «Це було перше моє кар’єрне рішення — попри те що ти цього не хочеш робити, ти приймаєш рішення це зробити, бо так краще для професійного зростання». Продовжуючи шукати покликання, у старших класах дівчина з власної ініціативи звернулась до місцевої калуської газети «Дзвони Підгір’я». Хотіла бути стажеркою, але редакторка навіть дозволила їй дописувати власні статті. 

Зрештою Євгенія Бардяк обрала медичний фах. У 2001 році вступила до Івано-Франківської медичної академії (нині — Івано-Франківський національний медичний університет). «Як у школі, так і в університеті я багато часу приділяла навчанню, це для мене було номер один завдання в житті — добре вчитися, щоб досягнути успіху», — каже пані Євгенія. На другому курсі вона вирішила займатися науковою діяльністю. На п’ятому її обрали головою студентського наукового товариства медичного університету, вона відповідала за підготовку наукових конференцій. Відзначивши успішність і в навчанні, і в студентському русі, ректор Євген Нейко запропонував їй залишись в університеті. Пізніше, у 2014 році, Євгенія Бардяк захистила дисертацію та стала викладачкою на кафедрі внутрішньої медицини.

Від членкині виборчої комісії до керівниці «Молодої Просвіти» 

Після завершення навчання пані Євгенія продовжила шукати себе: «Я відчувала, що я повинна бути задіяна, що я повинна цю країну покращувати, але не знала як. Я розуміла, що маю величезний порив, і не знала, куди примкнути». Вона контактувала з місцевим осередком партії «Наша Україна», потім вступила до Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина». Під час парламентських виборів 2007 року пані Євгенія працювала на виборчій дільниці на Донеччині, у Бахмуті (на той час — Артемівськ). Згодом пройшла навчання у Школі лідерів в Івано-Франківську. Її започаткував місцевий політик Володимир Олійник. Він і запропонував Євгенії Бардяк очолити громадську організацію «Молода Просвіта» (Івано-Франківська обласна організація «Молода Просвіта»): «Мені це було цікаво, хоча я сумнівалась, чи варто за це братися. Коли я вже очолила цю організацію, я ще не знала, як правильно нею керувати, що це взагалі — громадська діяльність».

Потім, у липні 2008-го, була Літня школа з прав людини для молоді у Пущі-Водиці на Київщині, де активних представників молоді навчали працювати над проєктами на правозахисну тематику. Серед організаторів школи були відомі на той час громадські активісти та правозахисники Сергій Буров з Чернігова, Костянтин Рєуцький з Луганська та Олександр Войтенко з міста Гадяч, що на Полтавщині, з якими пані Євгенія і далі підтримувала контакт: «Та школа і ті люди, яких я там зустріла, для них [громадська діяльність] — це була справа життя, і вони мене в цю свою справу життя залучили». Попри сумнів, чи варто відволікатися від наукової кар’єри, пані Євгенія продовжувала брати участь в інших заходах — різних навчаннях в Україні та за кордоном. Подібні школи проходили і в Криму до початку російської окупації у 2014-му: «Згадую і розумію, наскільки це було змістовно і мало сенс. Ми говорили про права людини у Криму, і зараз ми туди не можемо повернутися, але ми всі далі говорим про Крим».

У 2010 році «Молода Просвіта» отримала свій перший грант — від Посольства США в Україні. Потім вдалося залучити фінансування від Міжнародного фонду «Відродження» та від інших донорів. У 2011–2012 роках просвітянці поставили за мету залучити молодь у регіоні до громадської діяльності: «Наша робота спрямовувалася не на Івано-Франківськ як такий, а, власне, ми хотіли їхати в села. <…> Це були села, міста, куди громадські організації взагалі не заходили». На заходах розповідали, як формувати громадські організації та ініціативи, писати проєкти, навчали комп’ютерної грамотності.

Революція гідності та документування порушень прав людини після 2014 року

Також під керівництвом Євгенії Бардяк «Молода Просвіта» стала організатором та регіональним представником Мандрівного фестивалю документального кіно про права людини «Docudays UA» в Івано-Франківську. Напередодні Революції гідності, у листопаді 2013 року, в рамках фестивалю спецслужби намагалися не допустити показ фільму-альманаху «Відкритий доступ». Це відбувалося через те, що одна з кіноновел розповідала про «Межигір’я» — маєток тодішнього президента Віктора Януковича. Коли 21 листопада стало відомо, що влада призупиняє підготовку до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, а натомість переорієнтовується на зближення із Росією, українці вийшли на мітинг у Києві, а після побиття активістів бійцями спецпідрозділу «Беркут» в ніч на 30 листопада Євромайдан охопив усю країну. Пані Євгенія із маленьким сином на руках відвідувала мітинги в Івано-Франківську. Розстріли протестувальників на майдані Незалежності у лютому 2014 року так її вразили, що вона вирішила написати про них. Під час роботи над нарисами «Прикарпатська Небесна сотня» записувала інтерв’ю з рідними загиблих героїв.

Як представниця «Молодої Просвіти» та експертка з медицини спільно з коаліцією громадських організацій «Справедливість заради миру на Донбасі» почала документувати порушення прав людини. Опитувала людей, які були незаконно ув’язнені бойовиками самопроголошеної «Донецької Народної Республіки» внаслідок бойових дій на сході України, та стала співавторкою книги «Місто, з якого почалася війна» про порушення прав людини під час окупації Слов’янська у квітні — липні 2014 року. 

Протягом 2017 року побувала на навчаннях у дев’ятьох країнах, зокрема у США, Німеччині, Боснії та Герцеговині, де досліджувала питання громадянської освіти та культури збереження пам’яті — «як фіксувати те, що відбувається в Україні, як транслювати ці історії». У 2020 році Євгенію Бардяк було обрано депутаткою Івано-Франківської обласної ради. Депутатську діяльність поєднувала з викладанням у медичному університеті.

«Я пішла у звичне для себе русло громадської роботи»: повномасштабне вторгнення

У перші дні повномасштабного вторгнення Росії в Україну Євгенія Бардяк роздумувала над виїздом за кордон — її хвилювало, як вона буде ховатись від обстрілів із дев’ятирічним сином, який не міг вільно пересуватись через гіпс на зламаній нозі. Вона шкодувала про те, що не встигла пожити для себе: «Завжди були важливі справи соціальні, суспільні, а для себе і родини часу ніколи не було». Зрештою, побачивши, як до Івано-Франківська прибувають переселенці з прифронтових регіонів, зрозуміла, що тут безпечно: «Та навіщо мені їхати, якщо інші приїжджають сюди, бо тут типу безпечно? Значить, все, я залишаюсь».

Пані Євгенія одразу почала волонтерити. Спершу закривала запити місцевої територіальної оборони на каски, бронежилети, тепловізори. Повернулась до громадської діяльності — разом з іншими учасниками «Молодої Просвіти» відправляли гуманітарні вантажі військовим та цивільним у прифронтові зони, а також допомагали громадам в Івано-Франківській області: «На цьому етапі нам дуже допомогла громадська організація зі Слов’янська, “Друкарня”. Вони мали гуманітарний бус власний і його дали в наше розпорядження». З часом зосередились на допомозі внутрішньо переміщеним особам: забезпечили побутовою технікою 30 прихистків для переселенців в Івано-Франківській області, допомагають з адаптацією та інтеграцією — організували навчальні курси із бізнес-планування, проєктної та медійної діяльності. Фінансування отримували від донорських організацій: «Нам не довелось шукати ресурси, ресурси самі до нас почали приходити». Найважчим було організувати роботу у період блекаутів восени-взимку 2022–2023 років. 

На основі історій, які активісти «Молодої Просвіти» зібрали у прихистках для переселенців на Прикарпатті, було видано графічну новелу «На межі». До неї увійшли 22 історії українців з Донеччини, Луганщини, Київщини, Чернігівщини та інших регіонів. Видання було перекладено чотирма мовами, зокрема румунською та угорською, та презентовано за кордоном: «Нам було важливо там, де приїжджають [українські біженці], щоб до них було, по-перше, емпатійне ставлення в тих країнах, а по-друге, щоби через історії людей місцеві мешканці розуміли, що насправді відбувається в Україні». 

У 2023 році за підтримки донорів «Молода Просвіта» відкрила в Івано-Франківську громадський простір для організацій та активістів, які через війну були вимушені переміститись зі Слов’янська, Сєвєродонецька, Херсону та інших міст. Простір також гуртує навколо себе активну молодь, приймає у себе митців-переселенців.

Пані Євгенія вважає: «Ми повинні давати можливість активістам, громадським організаціям, так званим пасіонаріям залишатися в Україні. Якщо ми їх не будемо підтримувати, ці люди і організації просто поїдуть. Тому що іноді приходить такий момент вигорання, розчарування — і люди можуть поїхати. Це неприпустимо, тому що найбільша цінність для будь-якої держави, організації — це люди».