The following text is not a historical study. It is a retelling of the witness’s life story based on the memories recorded in the interview. The story was processed by external collaborators of the Memory of Nations. In some cases, the short biography draws on documents made available by the Security Forces Archives, State District Archives, National Archives, or other institutions. These are used merely to complement the witness’s testimony. The referenced pages of such files are saved in the Documents section.

If you have objections or additions to the text, please contact the chief editor of the Memory of Nations. (michal.smid@ustrcr.cz)

Наталія Вишневська Natalia Vyshnevska (* 1969)

• народилася 31 липня 1969 року у Києві (Українська РСР)

• 1978–1986 — навчалась у київських середніх школах № 53 та № 65

• 1988 — вступила до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка (КДУ) на геологічний факультет.

• 1993 — закінчила КДУ і стала працювати в «Грінпіс Україна»

• 1993–1998 — волонтерила, була організаторкою усіх акцій протесту на Запорізькій АЕС, біля офісу компанії «Сіменс», під резиденцією Президента України, будівлями ЄБРР; акцій до річниць аварії на ЧАЕС, інформаційних корабельних та автобусних турів по Дніпру та містах України, координувала захід у Чорне море та місто Севастополь (Крим) флагмана «Грінпіс» «Рейнбоу Уоррієра»

• 2000–2018 — волонтерка Національного екологічного центру України, членкиня Ради НЕЦУ

• з 2012 року — активістка українського зоозахисного руху

• 2004 — брала участь в акціях Помаранчевої революції у Києві

• 2013–2014 — брала участь у Революції гідності у Києві

• 2022 — стала волонтеркою, допомагаючи розподіляти гуманітарну допомогу тваринам Києва та евакуйованим з місць бойових дій

Наталія Вишневська — екозахисниця, волонтерка, засновниця екологічних рухів та організацій. 

«Життя у центрі Києва залишилось у серці назавжди»

Наталія Олександрівна Вишневська народилася 31 липня 1969 року в Києві. Батько, Олександр Вікторович Вишневський, — викладач музики, а згодом директор у Будинку культури. Мати, Маргарита Сергіївна Вишневська (у дівоцтві Чернакова), — викладач музики у Будинку культури Київміськбуду № 1 Шевченківського району. Родина Вишневських — російськомовна. Дід по лінії батька якийсь час жив у Брянській області в Росії, бо під час Другої світової війни був директором цеху на місцевому заводі, який виготовляв снаряди. Там і народився Наталин батько. По лінії матері жива була одна бабуся.

Родина Наталії мешкала у комунальній квартирі красивого старого будинку на вулиці Паризької Комуни (тепер — Михайлівська). Дитинство минуло на Володимирській Гірці та у дворі поруч із домом. Дівчинка часто гуляла з татом, який прищепив їй любов до всього живого.

1975 року Наталя пішла до школи № 53 міста Києва на вулиці Прорізній, де провчилась перші три класи. Коли їхній будинок знесли, родина переїхала на Лівий берег Києва. «Мені було сумно розлучатися з цією школою, як і з домом <…> я до кінця тоді не розуміла, що їду з центру назавжди [тут і далі цитати перекладено з російської]». До 1986 року Наталія вчилася в школі № 65, де її прийняли в піонерки та комсомолки. Шкільні роки припали на час «перебудови» у Радянському Союзі та аварію на Чорнобильській атомній електростанції. Це був час змін у світогляді і перші спроби жити за принципами, які сповідувала її сім’я,  — чесності, справедливості, відповідальності.

«Під час навчання в університеті я побачила весь Крим та Карпати»

У 1988 році Наталія вступила до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка (зараз — національний). Навчання на геологічному факультеті дало можливість побувати у Карпатах і побачити найцікавіші місця українського мирного Криму. «Серед дуже класних університетських спогадів, звісно ж, практики і геологічний факультет, він був найкрутішим в університеті завдяки практикам [йдеться про щорічну навчально-виробничу практику]». Українська база геологів у Криму була набагато скромнішою за базу Московського університету.

Автобус «Грінпіс» на Майдані

Після закінчення університету у 1993 році зустріч з активістами «Грінпіс Україна» на Майдані Незалежності стала поштовхом для подальшої бурхливої громадської екологічної діяльності пані Наталі. Так розпочалась її кар’єра активної захисниці довкілля.

Волонтерство, а потім уже й робота на посаді координатора була найкращими часами та сформували Наталю Вишневську як професіонала. Досвід «Грінпіс» став у пригоді при подальшій боротьбі за захист довкілля. У 1998 році «Грінпіс Інтернешнл» офіційно закрив офіс і повністю припинив свою діяльність в Україні. «Україна не була в пріоритеті у тодішнього правління “Грінпісу” <…> Ми здобували більші перемоги, ніж російський офіс. <…> Коли закривали український офіс, так, між іншим, нам дали зрозуміти, що українською територією займатиметься російський офіс».

«Помаранчевий Майдан дав першу надію та відчуття гордості»

Події першого Майдану, зокрема перемога на виборах Президента Ющенка, та високий рейтинг довіри до нього українців були першою потужною надією, що країна порве з корупцією та олігархічним пануванням і зробить кроки до європейського цивілізованого вибору та реформ. Але Ющенко виявився слабким. «Була дуже велика надія й віра в те, що нарешті ми станемо іншими. <…> Було враження якогось єднання, мабуть, уперше розуміння того, що ти громадянин України».

«Криваве Євро 2012»

Під час футбольного чемпіонату Євро-2012 в Україні з’явився рух догхантерів — убивць тварин. Тоді Наталія стала одним із лідерів зоозахисного руху, який існує й до сьогодні. Потужні протести під урядовими будівлями, круглі столи, пресконференції, реформи привели до створення потужного руху та зміни законодавстсва. В Україні заборонили масову евтаназію тварин. «На той момент евтаназію та вбивства тварин дозволяли у кожному місті України». Спочатку цьому запобігали прості активні люди, з лідерськими якостями, з часом рух захисту структурувався, були створені конкретні організації. 

«Розстріл на Інститутській закарбувався назавжди»

Революція гідності 2014 року з її небезпекою стала надзвичайною подією для пані Наталії. Її сім’я теж вирішила не залишатися осторонь. Від першого дня їх усіх не полишала надія, що це буде щось набагато серйозніше за попередню революцію, Помаранчеву. Розстріл Небесної Сотні, вогняний опір на Грушевського, барикади, водомети і перемога такою дорогою ціною знову допомогли повірити у кращий вибір для країни. З першого дня пані Наталія була серед протестантів, розносила гарячі каву та чай: «<…> я ходила на [вулицю] Грушевського у сам центр барикад, у мене була перепустка». Удома в пані Наталії жили активісти зі Львова. Батько регулярно ходив на Майдан попри проблеми зі здоров’ям (пересувався із паличкою), а мати опікувалася всіма, готувала їсти для друзів і знайомих, які жили в них на час Революції гідності. Розстріл Небесної Сотні — досі найважчий спогад для Наталі. Виття сирен швидкої допомоги тоді викликало такі самі жахливі відчуття, як згодом у 2022-му викликатиме виття сирени повітряної тривоги. 

Природоохоронна діяльність

З 2000 по 2018 рік паралельно з подіями на Майданах Наталія не припиняла активно працювати. Так у лавах Національного екологічного центру України домоглася ратифікації Україною Кіотського протоколу. Для цього команда НЕЦУ організувала містами України інформаційний тур з кліматичною мистецькою інсталяцією. «Наша грінпісівська тусовка, де були художники, розробила спеціальний проєкт пересувної виставки, присвяченої клімату, що мала вигляд таких трьох тунелів-парників, кожен з яких присвячувався конкретному проєкту кліматичного впливу». Людей така виставка дуже приваблювала. Частина туру поїхала в  Донецьк, Бахмут (тоді ще Артемівськ), Соледар. Тоді всі переживали, як там сприймуть ці виставки, коли на часі зовсім інше. У Донецьку, наприклад, майже ніхто цим не цікавився, люди були непривітні, набурмосені, проходили повз виставку. Але вже у Бахмуті більшість мешканців підходила, підписувала листівки-звернення до прем’єр-міністра, зазначала свої імена та прізвища, адреси. Місто і його мешканці справили дуже гарне враження на їхню команду. Згодом, уже після повномасштабного вторгнення, коли показували картини розбомбленого центру Бахмута, пані Наталя згадувала, що саме на цьому місці стояли їхні інсталяції.

У турі зібрали близько 20000 тисяч підписів і через Кабінет Міністрів ратифікували Кіотський протокол. Документ зобов’язав Україну зменшити обсяги викидів парникових газів.

«Саме Щербовицька громада стала на диби…»

Ще перед Помаранчевою революцією Наталя з друзями часто їздила у Карпати, зокрема в невеличке село Щербовець, що в Закарпатській області. Згодом вони придбали там будинок. Якийсь час друзі просто відпочивали, спілкувалися з місцевими, ходили в гори і милувалися красою природи. Але потім Наталя стала перейматися усіма проблемами громади, зокрема почала проводити просвітницьку роботу стосовно стерилізації домашніх тварин, долучилася до розв’язання проблеми зі сміттям. Та найголовнішою частиною її діяльності було те, що вона разом із небайдужими громадянами запобігла згубному втручанню підрядників АТ «Укргазвидобування» у довкілля, зокрема заповідник на схилі гори Пікуй. А в серпні 2020 року завдяки медійному розголосу і діяльності ініціативної групи «Save Пікуй», координаторкою якої була Наталя Вишневська, суд визнав недійсним рішення Буковецької сільської ради про передання в оренду АТ «Укргазвидобування» земельних ділянок села Буковець.

«Я розумію, що моє життя відбувається у найісторичніший момент України»

Активну війну 2022 року Наталя зустріла в Києві. Була свідком влучання ракет у телецентр. Попри все не виїхала, а разом із мамою і хворим батьком залишилася в Києві. До березня 2023 року працювала волонтером з гуманітарною місією разом з організацією «Хвостатим заручникам війни». Розподіляла десятки тонн корму для тварин серед киян та біженців. Працювала під обстрілами. «Ми працювали в різних умовах, було навіть, що я йшла від свого дому, ішла під час обстрілів, на Троєщину пішки». На жаль, події, які відбуваються у тилу, позиція Кабінету Міністрів України, депутатського корпусу, виконавчих органів влади не додають оптимізму на зелений розвиток і відбудову України у разі перемоги. Наталія не полишає своєї активної діяльності, і її подальший життєвий вибір очевидний — залишатися в Україні і доробити все, на що залишиться час, щоб зберегти природу.

Над текстом працювали: Дмитро Тяжлов, Анна Весній.