Микола Щербина Mykola Shcherbyna

* 1977

  • «Потім почалась війна. Стан речей в наших силових структурах ми всі знаємо, що був не дуже добрий. І десь, скажімо, з літа 2014 року я почав допомагати військовим, взагалі силовим структурам в широкому плані, у перші часи. Так сталось, знайомства, якісь речі… я допомагав прикордонникам: мостиський загін, львівський. Тому що їх перекинули туди, на схід, як боєздатні й ідеологічно правильно орієнтовані одиниці. Зокрема під Сартаною, біля Маріуполя були. Оскільки працював в галузі ІТ, трошки мав можливості фінансові, і ці можливості скеровував повністю в допомогу нашим силовим структурам. Зокрема одного знайомого, він вже старший був, мобілізували, сапером відправили. Не дали навіть чим працювати. То я придбав два канадських металошукачі хороших. То він дякував, що дуже допомогли. І якісь речі, повʼязані з формою, самі прості — з термобілизною, все що треба… волонтерський рух, приймав участь. Зараз розуміють, що волонтер — це та людина, яка збирає з інших гроші, що закуповує, щось кудись везе. Я тоді намагався не збирати з когось гроші, намагався сам. Я можу зробити — я робив, передавав. Не дуже залучаючи когось стороннього, так, напряму. Не дуже подяки від когось хотів. Але по тій фазі [20]14–15–16 рік, прислали грамоту від прикордонників, прапор прислали. Приємно».

  • «Спілкуюсь із сином цієї науковиці, Катерини Логвинівни Ющенко, з паном Юрієм Ющенком. Він є науковцем теж, викладав в Могилянці. Війна його застала у Бердянську, там одна з його дочок живе. Застала в такий спосіб, опинився він під окупацією. Зв’язку не було, нічого не було. Мені вдалось з ним звʼязатись, якось пробитись через той звʼязок. І я почав шукати, як можна його звідти врятувати. Були різні евакуаційні колони автомобілів, автобусів. По телебаченню показували, що не пускали із Запоріжжя, бо це були державні евакуаційні колони. Але були приватні автобуси, які пускали. І краще всього було, коли йде колона автобусів, тому що якщо їдуть якісь машини і мало людей, ми знаємо дуже багато злочинів військових було вчинено москалями. Розстрілювали просто машини, людей забирали, вбивали. Коли там їде колона — декілька автобусів — важче приховати такого рівня злочини. Це було за гроші, я так розумію, що були певні домовленості, кудись ті гроші, туди-сюди, людей пускають. Любий спосіб цивільному населенню врятуватись, я вважаю, є добре. Вдалось моніторити в телеграмі групи постійно мені. І бачу, що є позитивні відгуки, що поїхали, домовились з людьми. Виїхали автобусом — все добре. Ми в Запоріжжі — все добре, ще раз. Знов вдалось звʼязатись. Кажу: є позитивні приклади, коли вдалось. І вдається йому тим шляхом виїхати. Я його тут, у Львові, зустрів, поселив в готель на пару днів. А далі вже… він зараз є за кордоном, людина вже у віці, пережив окупацію. Такє. Власне, крім того, в Італії теж знайомства зі мною пов’язані. То він… Один італійський фахівець працював над історією жінок в ІТ, і з його допомогою про Катерину Ющенко писав главу книги. От така історія».

  • «Це був час зародження музеїв по Україні оцього напрямку. Наприклад, виставка de:coded — то перше таке, що було в Україні. Але восени того ж року, [20]16-го, в Маріуполі Дмитро Черепанов відкрив приватний музей, де можна було прийти і на то подивитись, і погратися. Він теж в ІТ-галузі працював якраз, більше до якихось вебсайтів, доволі відомим став фахівцем. Зараз його історія стала відомою дуже широкому загалу по всьому світі, тим, хто цікавиться ретрокомпʼютерною технікою, бо він ледь, як то кажуть, втік з початком активної фази війни з Маріуполя, а його квартиру рознесло. І той будинок, де був музей, — теж. Ніби підвал вцілів, але рахується, що втрачена вся техніка. Американські, британські писали журнали, з компʼютерами пов’язані. Ще у Харкові, філіал в Києві, такий комп’ютерний дім [Software and Computer Museum]. Тобто почався рух паралельно в цьому напрямку».

  • «Що ж стосується революції 2004 року, Помаранчевої, то трохи вже інша історія. Вертаючись до Леоніда Даниловича… Все ж таки це директор був історичного підприємства, космічного, військово-космічного, потужного…так, якийсь рівень… З людьми якими мав справу. А тут уркаган. Пропонують, щоб зек величезну, найбільшу країну Європи очолив… Ну, явно не окей. Було тяжко це взагалі прийняти. З Помаранчевою революцією тут я зайняв активну позицію за Ющенка і проти Януковича. Можливо, не настільки активну, щоб я в Київ їздив, але у Львові я ходив на мітинги, на багато мітингів ходив. В інтернеті протестував. Зокрема, можливо, тоді найбільш популярним цей…зародився тоді такий популярний тепер жанр “фотожаби” — у Фотошопі карикатури такі смішні. Я там якраз на політичні теми дещо малював. Викладав і потім дещо, як виявилось, пішло в народ. Потім було цікаво бачити свою творчість. Як люди десь, як ми би сьогодні сказали, репостять, в ті часи по-іншому було. Але бачити, що зʼявляються твої малюнки, було цікаво».

  • «Навчання в школі припало на період завершення життя Радянського Союзу, радянської України, і на перші роки становлення України незалежної. А особливий нюанс — я вчився в російськомовній школі. І треба сказати, що це мені на все життя дало розуміння, що собою уявляє наш сусід північно-східний. Оскільки більшість однокласників, навіть, хто є етнічними росіянами, багато досі тут живуть, працюють, чудово спілкуються українською. Але з вчителів… Була вчителька історії, ну, така дуже … наративи співзвучні з пропагандою російською нинішньою. В останніх класах навіть бандерівцем мене називала. Така була історія доволі цікава. Я думаю, що всі ці наративи вдовблювались в голову росіянам не тільки, які є громадянами РФ сучасної, а взагалі дотичним до Росії за походженням. Вдовблювалось багато-багато років. Напевно, 30 останніх років. І, напевно, це є одним з джерел того, що ми маємо на сьогоднішній день. На жаль».

  • Full recordings
  • 1

    Lviv, 27.01.2023

    (audio)
    duration: 01:26:53
    media recorded in project Voices of Ukraine
Full recordings are available only for logged users.

Мій життєвий принцип — роби, що маєш, і будь що буде

Микола Щербина. 2005 рік
Микола Щербина. 2005 рік
photo: family archive

Микола Юрійович Щербина народився 12 квітня 1977 року у Львові в родині науковців. 1983 року вступив до російськомовної школи № 52 м. Львова з поглибленим вивченням математики. Під час навчання зацікавився інформатикою та обчислювальною технікою, тож після закінчення школи вступив до Львівського національного університету імені Івана Франка (ЛНУ) на факультет прикладної математики та інформатики. У рік вступу до університету зайняв третє місце на Всеукраїнській олімпіаді з інформатики, і вже за рік разом із двома іншими переможцями олімпіади працював в одній із перших аутсорсингових компаній. 2004 року брав участь в акціях Помаранчевої революції у Львові, створював політичні карикатури («фотожаби»), а 2013-го був активним учасником Революції гідности у Львові та Києві. З 2014 року допомагав підрозділам Збройних сил України як волонтер-одинак. Після початку повномасштабного вторгнення російських військ в Україну сприяв евакуації з окупованого Бердянська Юрія Ющенка, знаного українського науковця та дослідника життя його матері, Катерини Ющенко, видатної української програмістки, яка створила одну з перших у світі мов програмування високого рівня. 2023 року Микола Щербина живе у Львові та готує відкриття Музею комп’ютерних технологій при ЛНУ на основі власної колекції.