The following text is not a historical study. It is a retelling of the witness’s life story based on the memories recorded in the interview. The story was processed by external collaborators of the Memory of Nations. In some cases, the short biography draws on documents made available by the Security Forces Archives, State District Archives, National Archives, or other institutions. These are used merely to complement the witness’s testimony. The referenced pages of such files are saved in the Documents section.

If you have objections or additions to the text, please contact the chief editor of the Memory of Nations. (michal.smid@ustrcr.cz)

Zoryan Popadyuk Зорян Попадюк (* 1953)

• народився 21 квітня 1953 року у Львові

• дитинство провів провів у Самборі Львівської області у бабусі, де вчився у школі

• у школі займався історичним краєзнавством

• 1962 чи 1963 Зорян Попадюк побачив кістки вбитих учнів місцевої української гімназії - це вплинуло на нього та його товаришів і вони заснували товариство, де цікавилися історією України

• в 1970 році Зорян Попадюк вступає на філологічний факультет Львівського університету

• 1972 року був виключений з університету за антирадянські погляди

• після виключення з університету, пан Зорян займався просвітницькою та краєзнавчою діяльністю

• 1973 року за організацію дня пам’яті Тараса Шевченка, пана Зоряна заарештовують

• 1973 року Зорян Попадюк прибув у пункт призначення - табір №19 у Мордовії

• в таборі Зорян Попадюк познайомився з багатьма суспільно-політичними діячами, письменниками та поетами

• в 1982 році Зоряну Попадюку вдалося приїхати у відпустку до рідного Самбора, однак після повернення його знову заарештували

• в 1987 році Зоряна Попадюка звільняють, відповідно до “списків М. Горбачова”

• після повернення в Україну, почав будувати політичну кар’єру - з 1990 по 1994 очолював місто Самбір

• проживає у Львові, на пенсії

(English translation follows at the end of Ukrainian text)

Зорян Попадюк народився 21 квітня 1953 року у Львові в сім’ї Любомири Попадюк - викладачки німецької мови у Львівському університеті та Володимира - директора лісгоспу в Золочеві Львівської області.

Дитинство пан Зорян провів у Самборі Львівської області у бабусі - матері мами - Софії Копистинської. Бабуся працювала спершу вчителькою математики, а пізніше -  головною бухгалтеркою в місцевій санепідеміологічній станції. Була вдовою січового стрільця - Івана Попадюка. “В сім’ї був культ діда”, - згадує Зорян Попадюк. 

“Шкіл було багато”

Початкову освіту Зорян Попадюк отримав в самбірській школі №6. Потім три роки навчався у школі №1 в Самборі. Далі - у 10-ій самбірській школі. Шкільне навчання пан Зорян завершив в 1970 році в школі №55 у Львові.

Найяскравішим спогадом шкільних років, пан Зорян вважає подію 1962 чи 1963 року. Тоді була повінь на річці Дністер, яка винесла на “поверхню” сліди радянських злочинів - кістки вбитих учнів місцевої української гімназії. Так “діти дізналися, де ми живемо”. 

Цей випадок об’єднав Зоряна Попадюка з іншими шкільними товаришами - Ігорем Ковальчуком, Ігорем Вовком, Омеляном Богушем, Євгеном Сеньківом, Романом Радонівим, Яромиром Микитком, які невдовзі створили неофіційну організацію. Юнаки відвідували могилу вбитих учнів української гімназії, їздили на гору Маківку, де в бою в 1915 році загинули українські січові стрільці, які входили в склад австро-угорських військ, цікавилися історією України.

“Мама була в колі тих людей, які цікавилися подіями політичного характеру”

Любомира Попадюк була одна з переписувачок самвидаву у Львові. Вона належала до дисидентського товариства тодішнього Львова, куди входили Іван Гель, В’ячеслав Чорновіл, Михайло Горинь, Михайло Косів, Василь Стус, Іван та Надія Світличні та інші.

Зорян Попадюк неодноразово долучався до дискусій цього товариства й допомагав їм. Зокрема, переписував “антидержавні” есе та вірші Валентина Мороза (“Хроніки опору”), В’ячеслава Чорновола (“Лихо з розуму”), Івана Геля та інших. 

“Коротке” університетське навчання

В 1970 році Зорян Попадюк вступає на філологічний факультет Львівського університету. Там він провчився трохи більше двох років. Опісля його виключили за “обпльовування радянської влади”. Зорян Попадюк пригадує, що під час обшуку львівської кваритири його мами, 12 січня 1972 року, він сказав кадебістам “щось таке, що їм не подобалося”. На Зоряна Попадюка була подана заява в міліцію за “перешкоджання виконанню службових обов’язків працівникам КДБ”. За це йому присудили 30 рублів штрафу. Це якраз було у час зимових канікул в університеті. По завершенню канікул, Зоряна Попадюка викликала адміністрація університету, й повідомила про його відрахування.

Після відрахування з університету, пан Зорян разом із своїм однокласником Анатолієм Яворенком, поїхали у мандри на Кавказ. Після повернення до Львова, продовжив роботу над журналом “Поступ”, який видава із Василем Ганущаком, Георгієм Хвостенком та іншими. Також, Зорян Попадюк і далі продовжував возити молодь на гору Маківку, організував історично-просвітницькі зустрічі, піднімав кримо-татарське питання. 

На “Шевченківські дні” у березні 1973 року, обкомом партії у Львові були заборонені будь-які події із вшанування пам’яті Тараса Шевченка. Відтак, Зорян Попадюк із товаришами підготували летючки, які масово поширили по місту в ніч з 27 на 28 березня. В ту ніч Зоряна Попадюка арештовують. У цей час, його маму звільняють з роботи в університеті. 

Арешт

Невдовзі Зоряна Попадюка арештували, перед тим, здійснивши обшук в самбірському помешканні. Наступного дня його перевезли до Львова в тюрму на Лонцького. 

Слідство тривало з кінця березня до червня. Допити були досить “сухими”. Майор Малихін використовував тактику “виклику співчуття до себе”. Але загалом, все проходило без насильства. 

Суд відбувся у серпні. А у жовтні вже був підготований етап до Мордовії.

“Табір - це постійні розмови”

На початку листопада 1973 року Зорян Попадюк прибув у пункт призначення - табір №19 у Мордовії. Це був один з найбільших таборів, де близько 400 в’язнів. 

Пану Зоряну надзвичайно запам’ятались розмови із упівцями, які були “ходячими енциклопедіями”, дружба з литовцями та взаємопідтримка між політичними в’язнями.

Спочатку Зорян Попадюк почав працювати в кочегарці. Певний час перебував у приміщеннях камерного типу разом з Василем Стусом, де допомагав йому перекладати з німецької на українську мову твори Р. М. Рільке. 

Зорян Попадюк пригадує святкування Великодня і Різдва у таборі - всі збирались у ленінській кімнаті, де куштували традиційні страви, колядували та спілкувалися.

Опісля, його перенаправили до табору №17, де пан Зорян перебував з літа 1974 року - до осені 1975 року. Там перебувало близько 80 людей. У цьому таборі Зорян Попадюк працював на кочегарці та пилорамі.

Потім Зорян Попадюк ще три роки сидів у Володимирській в’язниці (до 1978 року), за те, що “повісив на гачок” одного табірного донощика. Там він мав змогу познайомитися із іншими “великими” в’язнями: Юрієм Шухевичем, Раулем Валенбергом, Зеновієм Красівським, Габріелем Суперфіном та іншими. 

Опісля - ще рік перебував у таборі №19. А у 1980 році - його перенаправляють до “лікарняного” табору ⅗ приблизно на півроку. У цьому таборі, Зорян Попадюк шив рукавиці. Денну норму він виконував на пів дня, і решту часу витрачав на читання. Приблизна місячна зарплата складала 23-27 рублів. За ці кошти в локальному кіоску можна було купити олію, маргарин, чай.

Потім, Зоряна Попадюка відправляють у заслання в селище імені Матросова в Магаданській області, де попередньо був ув’язнений Василь Стус. Перші тижні пан Зорян працював у шахті. Проте, після проходження медичної комісії, у нього знайшли “плями у легенях”, та відправли на лікування в туберкульозний диспансер в селище Дебін. Лікування тривало 7 місяців. Проте, позитивних зрушень у стані здоров’я не сталося.

Після лікування, він повернувся на роботу столярем на руднику. І невдовзі його відправили до селища біля Октюбинська в Казахстані. Там він працював столярем в радгоспі. 

В 1982 році Зоряну Попадюку вдалося приїхати у відпустку до рідного Самбора, де він пробув понад місяць. Повернувшись в Октюбинськ, його затримали кадебісти та присудили ще один термін - 10 років ув’язнення та 5 років заслання, за статтею 62 “антирадянська агітація та пропаганда”.

Після додаткового суду, Зорян Попадюк поїхав в 36 зону на Уралі. У тій зоні перебували Василь Стус (там він і загинув), Мирослав Маринович, Йосип Тереля.

“Почалося нове митарство”

В 1987 році Зоряна Попадюка звільняють, відповідно до “списків М. Горбачова”. Як зазначив пан Зорян: “Я ніколи не міг подумати, що це відбудеться... В мене таке враження було, що надули Захід в черговий раз”.

Після звільнення, він отримав й зарплату за роки ув’язнення - 230 рублів.

Повернувшись у Самбір, він почав працювати вантажником в місцевому управлінні торгівлі. Потім працював на меблевому заводі.

На початку 1990-го року самбірський осередок політичної партії “Народний Рух” висунув Зоряна Попадюка як кандидата у депутати на місцевих виборах. Ці вибори він виграв. 

З 1990 по 1994 роки очолював місто Самбір. Пізніше - перебував на посаді заступника міського голови Самбора. З 1997 по 1998 роки очолював районну раду Старого Самбора. 

В 1991 році Зорян Попадюк був реабілітований по двох справах. 

Зараз Зорян Попадюк проживає у Львові, і перебуває на пенсії.

Zorian Popadiuk was born on April 21, 1953, in Lviv in the family of Liubomyra Popadiuk, a German language teacher at Lviv University, and Volodymyr, director of the forestry in Zolochiv, Lviv Region.

Mr. Zorian spent his childhood in Sambir, Lviv region, with his grandmother, his mother’s mother, Sofiya Kopystynska. His grandmother first worked as a math teacher and later as a chief accountant at a local sanitary and epidemiological station. She was the widow of the Sich rifleman Ivan Popadiuk. “The family had a cult of grandfather”, - Zorian Popadiuk remembers. 

“There were many schools”

Zorian Popadiuk received his primary education at the Sambir school No. 6. Then he studied for three years at school No. 1 in Sambir, then - at the Sambir school No. 10. Mr. Zorian graduated in 1970 from school No. 55 in Lviv.

Mr. Zorian considers the event of 1962 or 1963 to be the brightest memory of his school years. Then there was a flood on the Dnister River, which brought to the “surface” traces of Soviet crimes - the bones of murdered students of the local Ukrainian gymnasium. So “the children learned where they live”. 

This case united Zorian Popadiuk with other schoolmates - Ihor Kovalchuk, Ihor Vovk, Omelian Bohush, Yevhen Senkiv, Roman Radoniv, Yaromyr Mykytko, and they soon created an informal organization. The young men visited the grave of the killed students of the Ukrainian gymnasium, went to Mount Makivka, where Ukrainian Sich riflemen, who were part of the Austro-Hungarian troops, were killed in battle in 1915, and were interested in the history of Ukraine.

“My mother was among those people who were interested in political events”

Liubomyra Popadiuk was one of the scribes of the samizdat in Lviv. She belonged to the dissident society of Lviv, which included Ivan Hel, Vyacheslav Chornovil, Mykhailo Horyn, Mykhailo Kosiv, Vasyl Stus, Ivan and Nadiya Svitlychnyi, and others.

Zorian Popadiuk repeatedly joined the discussions of this society and helped them. In particular, he rewrote “anti-state” essays and poems by Valentyn Moroz (“Chronicles of Resistance”), Vyacheslav Chornovil (“Woe from the Mind”), Ivan Hel and others. 

“Short” university education

In 1970, Zorian Popadiuk entered the Faculty of Philology of Lviv University. He studied there for a bit more than two years. He was later expelled for “Spitting at Soviet power”. Zorian Popadiuk recalls that during a search at his mother’s apartment in Lviv on January 12, 1972, he told the KGB “Something they didn’t like”. Zorian Popadiuk was charged with “Obstructing the performance of official duties by KGB officers”. For this, he was fined 30 rubles. It happened during the winter holidays at the university. At the end of the holidays, Zorian Popadiuk was called by the university administration and informed about his expulsion.

After being expelled from the university, Mr. Zorian and his classmate Anatoliy Yavorenko went on a trip to the Caucasus. After returning to Lviv, he continued working on the magazine “Postup”, which he published with Vasyl Hanushchak, Heorhiy Khvostenko and others. Also, Zorian Popadiuk continued to transport young people to Mount Makivka, organized historical and educational meetings, raised the Crimean Tatar issue. 

At the Shevchenko Days in March 1973, the party’s regional committee in Lviv banned any events in memory of Taras Shevchenko. Therefore, Zorian Popadiuk and his comrades prepared flyers, which were widely distributed in the city on the night of March 27-28. Zorian Popadiuk was arrested that night. At this time, his mother was fired from the university. 

Arrest

Zorian Popadiuk was soon arrested before a search at Sambir’s apartment. The next day he was taken to Lviv to Lontskyi Prison. 

The investigation lasted from late March to June. The interrogations were quite “dry”. Major Malykhin used the tactic of “making a person feel compassion” But in general, everything went without violence. 

The trial took place in August. And in October the prison transport to Mordovia was already prepared.

“Camp is a constant conversation”

In early November in 1973, Zorian Popadiuk arrived at his destination, Camp No. 19 in Mordovia. It was one of the largest camps with about 400 prisoners. 

Mr. Zorian remembered the conversations with the UPA members that were like “Walking encyclopedias”, and also friendship with Lithuanians and mutual support between political prisoners.

At first, Zorian Popadiuk started working in a fire pit. For some time he was in the chamber with Vasyl Stus, where he helped him translate R.M. Rilke’s works from German into Ukrainian. 

Zorian Popadiuk recalls celebrating Easter and Christmas in the camp - everyone gathered in Lenin’s room, where they tasted traditional dishes, caroled and talked.

He was later transferred to Camp No. 17, where Mr Zorian stayed from the summer of 1974 until the autumn of 1975. There were about 80 people. In this camp Zorian Popadiuk worked in a fire pit and a sawmill.

Then Zorian Popadiuk spent three more years in Volodymyr Prison (until 1978) for “hanging on a hook” a camp informer. There he had the opportunity to meet other “great” prisoners: Yuriy Shukhevych, Raul Wallenberg, Zenoviy Krasivskyi, Gabriel Superfin and others. 

Later, he spent another year in camp No. 19. And in 1980, he was sent to a “hospital” camp for about six months. In this camp, Zorian Popadiuk sewed mittens. He made the daily norm in half a day, and spent the rest of the time reading. Approximate monthly salary was 23-27 rubles. With these funds in the local kiosk you could buy sunflower oil, margarine, tea.

Then, Zorian Popadiuk was sent into exile in the village of Matrosov in the Mahadan region, where Vasyl Stus had previously been imprisoned. During the first weeks, Mr. Zorian worked in the mine. However, after passing a medical examination, they found “spots in his lungs” and sent him to a tuberculosis dispensary in the village of Debin. The treatment lasted 7 months. However, there have been no positive changes in health.

After treatment, he returned to work as a carpenter at the mine. And soon he was sent to a village near Oktiubinsk in Kazakhstan. There he worked as a carpenter in a state farm. 

In 1982, Zorian Popadiuk managed to go on vacation to his native Sambir, where he stayed for more than a month. When he returned to Oktiabinsk, he was detained by the KGB and sentenced to another term, 10 years in prison and 5 years in exile, under Article 62, “anti-Soviet agitation and propaganda.”

After an additional trial, Zorian Popadiuk was sent to zone 36 in the Urals. Vasyl Stus (who died there), Myroslav Marynovych, and Yosyp Terelia were in that zone.

“A new tax collection has begun”

In 1987, Zoriana Popadiuk was released, according to Gorbachev’s lists. As Mr. Zorian noted: “I never thought it would happen... I had the impression that they had fooled the West once again”.

After his release, he received a salary for the years of imprisonment - 230 rubles.

Returning to Sambir, he began working as a loader in the local trade department. Then he worked at a furniture factory.

In the early 1990s, the Sambir branch of the Narodnyi Rukh political party nominated Zorian Popadiuk as a candidate in the local elections. He won this election. 

From 1990 to 1994, he headed the city of Sambir. Later he held the position of Deputy Mayor of Sambir. From 1997 to 1998, he headed the district council of Staryi Sambir. 

In 1991, Zorian Popadiuk was rehabilitated in two cases. 

Now Zorian Popadiuk lives in Lviv and is retired.