The following text is not a historical study. It is a retelling of the witness’s life story based on the memories recorded in the interview. The story was processed by external collaborators of the Memory of Nations. In some cases, the short biography draws on documents made available by the Security Forces Archives, State District Archives, National Archives, or other institutions. These are used merely to complement the witness’s testimony. The referenced pages of such files are saved in the Documents section.

If you have objections or additions to the text, please contact the chief editor of the Memory of Nations. (michal.smid@ustrcr.cz)

Vlas (Valeriy) Ozhga (Sardzhveladze) Влас (Валерій) Ожга (Сарджвеладзе) (* 1941)

Я відмовився в складі радянських військ брати участь у придушенні Празької весни

  • народився 15 лютого 1941 р. в місті Борисів Білоруської РСР

  • після початку німецько-радянської війни влітку 1941 р. мати відвезла кількамісячного сина до його бабусі (своєї матері) в населений пункт під Харковом

  • втратив батьків, а під час всиновлення отримав нове ім’я - Валерій Сарджвеладзе став Ожгою Власом Степановичем, старшим на три місяці

  • під час війни проживав на території Австрії, опинився на Західній Україні під час виселення українців з території Польщі

  • його батька заарештували, через що чоловік не зміг поступити в університет, як син “ворога народу”

  • 1968 р. відмовився в складі радянських військ брати участь у придушенні Празької весни

  • його намагалися завербувати у КГБ, однак він відмовлявся

  • до пенсії працював на заводі “Електрон”

  • громадський активіст

(Note: English translation follows at the end of Ukrainian text)

Валерій Сарджвеладзе народився 15 лютого 1941 р. в місті Борисів Білоруської РСР. Його батьки служили в Червоній армії, тато-грузин був командиром танку, мама-українка – офіцером медичної служби. На момент народження хлопця військова частина в якій служили його батьки була розквартирована в селищі Ново-Борисів (в межах міста Борисів) Мінської області. Невдовзі військова частина була передислокована в Одеську область під румунський кордон.

Німецько-радянська війна

Після початку німецько-радянської війни влітку 1941 р. мати відвезла кількамісячного сина до його бабусі (своєї матері) в населений пункт під Харковом. Під час реквізиції німцями продовольства і худоби в 1943 р., у місцевого населення, бабуся Валерія ослухалася вказівки німецької адміністрації і сховала корову в найближчій лісопосадці. Після викриття цього факту бабуся була розстріляна німцями. Дворічний хлопчик лишився сам. В цей час формувався ешелон для відправлення в німецькі концтабори, в нього збирали дітей, які мали б стати донорами крові для поранених німецьких солдат. Сусіди які чи то не бажали чи то боялися доглядати чужу дитину видали Валерія німцям, і таким чином він опинився у тому ешелоні. Дорога була довгою. За спогадами Валерія його разом з іншими дітьми везли на відкритій платформі. Запам’ятав він і запах запліснявілого хлібу яким їх годували. На момент перетину радянсько-польського кордону малолітній хлопчик був вже абсолютно виснажений. Його віднесли до категорії «доходяг», який не зможе досягти пункту призначення, і в місті Перемишлі його разом з іншими доходягами зняли з потяга. Від голодної смерті цих дітей врятували греко-католицькі монахи, які забрали їх до себе в монастир. Там його підлікували і відгодували. А невдовзі його всиновила бездітна пара українців, що жила неподалік Перемишля у місті Лежайську. Позаяк жодних документів Валерій не мав, усиновителям навіть не була відома дата його народження, йому дали ПІБ названих батьків, у метрику записали нову дату народження – 14 листопада 1940 р. Таким чином Валерій Сарджвеладзе став Ожгою Власом Степановичем, старшим на три місяці. Людиною з двома прізвищами і двома днями народження. Дорослим Влас Степанович став святкувати два дні народження, один – офіційний, за паспортом, інший – неофіційний, про який знає лише він і його найближчі родичі.

Доля батьків 

Лише згодом він дізнався про долю своїх рідних батьків. У 1943 р. в бою загинув його тато, танкіст. А мама пройшла всю війну. Як тільки в 1943 році було звільнено Харківщину вона розпочала пошуки свого зниклого сина. Писала в усі можливі інстанції. Лише коли вона отримала сповіщення, що ешелон, яким їхав її син, прибув до Освенцима, вона втратила надію побачити його живим. І припинила свої пошуки.

Кінець війни та постійні переїзди

В тому ж 1943 році родина Ожга була вивезена німцями на примусові роботи. Потрапили вони до самого Відня. Батьки працювали на заводі, діти остарбайтерів лишалися самі в трудовому таборі. Після послаблення режиму утримання діти отримали змогу пересуватися містом поки їхні батьки працювали. Основне заняття дітлахів у той час – пошук їстівного. Маленькому Власу віденці запам’яталися як добрі люди. Хтось дав яблука, хтось яєць. Втамувавши голод діти бавилися. Влас разом з іншими катався трамваєм, гуляли містом, проникали у порожні квартири (перед наближенням радянських військ багато жителів столиці полишали свої помешкання), шукали іграшки, інші забавки. Чимало зусиль Влас витратив на пошуки деталей від ліхтарика. Радянські солдати, за згадкою Власа, були набагато людянішими за німецьких. Вони годували дітей остарбайтерів консервами, фотографувалися з ними, запрошували на концерти. Доброта радянських солдат, чудові концерти радянських виконавців справили неабияке враження на примусових робітників. У 1945 р. родина Ожга повертається в рідний Лежайськ. Того ж року, відповідно до «Угоди про взаємний обмін населенням у прикордонних районах», більшість українського населення Лежайська була виселена в УРСР. Більшість з них були переселені в населені пункти Станіславської області. Родина Ожга опинилася в місті Косів. Їх заселили в хату поляків, яких примусово вивезли до Польської Республіки. Невдовзі прийомного батька заарештували. Майно родини конфіскували.

Син “ворога народу”

Самого Власа в радянській школі цькували вчителі, били однокласники як сина ворога народу. Через це він навіть дві чверті не відвідував школу. По закінченню школи спробував поступати на радіофак Львівського політехнічного університету. Як син ворога народу не зміг пройти конкурс. Рік працював геодезистом у Сибіру. Після повернення додому, як неблагонадійний, зміг здобути освіту лише у Львівському технікуму зв’язку. Став інженером по радіорелейних лініях. Трудову практику проходив на львівській телевізійній вежі. Невдовзі після закінчення технікуму був призваний на строкову службу. Кваліфіковані інженери були потрібні в армії, тож він одразу отримав розподілення до Німеччини. Службу проходив у Рангсдорфі під Берліном. Його служба збіглася у часі з будівництвом берлінського муру. Під час служби займався ремонтом авіаційної апаратури зв’язку. Окрім цього мав й інші завдання. До його службових обов’язків, зокрема, входив ремонт і переобладнання телевізійної апаратури для контингенту радянських військ. Він переналаштовував німецькі телевізори, які потім потрапляли до солдатських казарм, таким чином аби вони транслювали канали лише НДР й інших країн соціалістичного блоку, щоб не було змоги дивитися телевізійне мовлення капіталістичних країн. Після демобілізації повернувся на батьківщину. Згодом зміг влаштуватися інженером в лабораторію Політехнічного університету.

Служба у Чехословаччині

В 1968 р. разом з іншими військовозобов’язаними потрапив у мобілізацію радянських військ спрямованих на придушення Празької весни. У військкоматі відмовився брати участь у відправленні обмеженого контингенту до Чехословаччини. Від військового трибуналу його врятував запис в особовій справі, зробленій під час служби у Німеччині: «технически грамотен, уважает старших, скромен, значит, интересуется э-э-м политикой партии и правительства, но имеет недостаточно теоретических знаний чтобы правильно оценить происходящие события». У військкоматі вирішили, що офіцери-особисти з такою характеристикою не випустять Ожгу за кордон. Тож йому вдалося повернутися до цивільного життя без негативних наслідків.

Зустріч із рідною матір’ю

По закінченню війни рідна мати Власа продовжила пошуки уже хоча би місця його поховання. Під час цих пошуків стало відомо, що її син лишився живим. І вже багато років живе в прийомній родині. У відповіді з міліції ішлося, що всиновлений хлопець був без порушень, живе в хорошій родині, де про нього дбають, і він має все потрібне для дитини. Тому не має підстав вилучати його з прийомної родини. Так він і залишився з прийомними батьками. Уже в зрілому віці йому вдалося зустрітися з рідною матір’ю. Та після завершення військової служби повернулася в родину чоловіка в Тбілісі. Зустріч відбулася в столиці Грузії. За радянськими законами Влас Ожга мав право отримувати пенсію за батька, як дитина, що втратила годувальника. Але для цього він повинен був повернути ПІБ рідних батьків. Утім, через повагу до названих батьків, Влас Степанович відмовився це зробити, чим сильно образив рідну матір. Другою причиною для серйозного розколу між ними стали політичні погляди. Мати як радянський офіцер відчувала себе радянською людиною, яка до того ж, повністю підтримувала діяльність Сталіна. Власа прийомні батьки виховали як українця, патріота, який бачив знущання над бійцями українського підпілля, і не міг підтримувати сталінізм.

Через відповідне виховання невдовзі постраждав і сам Влас. На кафедрі, до якої належала лабораторія, де працював Влас Ожга, розпочали цькування співробітника. Цей співробітник – професор кафедри на прізвище Плетінко під час закордонного відрядження поклав квіти на могилу січових стрільців. Компетентні органи поставили до відома керівництво політехнічного університету. Влас Степанович не брав участі в обструкції але й не виступив на його захист. Утім у приватних бесідах висловлював підтримку професору. Через це до нього на співбесіду приходили два працівники спецслужб. Після спілкування з ними Влас Ожга не став очікувати схожої кампанії по цькуванню, і наступного звільнення, звільнився за власною ініціативою. 

Життя після звільнення з роботи

Після звільнення з університету працював інженером на підприємстві «Електрон». У Яремче брав участь у спорудженні ретрансляційної вежі. Його дружина працювала там учителькою музикою.

Під час мешкання і роботи у Львові знайомі навчили Власа Степановича слухати західну музику. Він полюбив таких виконавців як Френк Сінатра, Елла Фіцджеральд, Мішель Легран, Рей Коніфф та інші. Також його познайомили з творчістю неофіційних радянських митців – Євтушенка, Висоцького. Завдяки своєму фаху і знайомствам йому вдалося потрапити в середовище підпільних львівських колекціонерів музики. Він ремонтував їм апаратуру, вони дозволяли йому слухати платівки західних виконавців, які контрабандними шляхами потрапляли в радянську Україну. Зазвичай на таких підпільних зустрічах прослухати платівку коштувало 5 карбованців. Купити пересічному громадянину їх було неможливо не тільки через заборону, але й захмарну ціну – одна така платівка американського виробництва могла коштувати 300 крб. (при зарплаті інженера 130 крб.).

Кілька разів, як неблагонадійного, Власа Ожгу намагалися завербувати в КГБ. Але він щоразу відмовлявся ставати інформатором.

Згодом одружився, з’явилися діти. Дружина вчителювала, Влас Степанович до пенсії працював на «Електроні». Зараз на пенсії. Бере активну участь у громадській і політичній діяльності.

---------------------

Valeriy Sardzhveladze was born on February 15, 1941, in the city of Borysiv, Byelorussian SSR. His parents served in the Red Army, his Georgian father was a tank commander, and his Ukrainian mother was a medical officer. At the time of the boy’s birth, the military unit in which his parents served was stationed in the village of Novo-Borysiv (within the city of Borysiv) in the Minsk region. Soon the military unit was redeployed to the Odesa region near the Romanian border.

German-Soviet war

After the start of the German-Soviet war in the summer of 1941, the mother took her several-month-old son to his grandmother (her mother) in a village near Kharkiv. During the German requisition of food and livestock in 1943 from the local population, Valeriy’s grandmother disobeyed the instructions of the German administration and hid the cow in a nearby forest. When this fact was exposed, the grandmother was shot by the Germans. The two-year-old boy was left alone. At this time, an echelon was being formed to be sent to German concentration camps, where children were to be used as blood donors to wounded German soldiers. Neighbors who either didn’t want or were afraid to take care of someone else’s child gave Valeriy to the Germans, and thus he found himself in that echelon. The road was long. According to Valeriy’s recollections, he and other children were transported on an open platform. He also remembered the smell of moldy bread with which they were fed. At the time of crossing the Soviet-Polish border, the young boy was already completely exhausted. He was classified as “famished” person who they thought woudn’t reach the destination point, and in Przemysl he was taken off the train along with other “famished” children. These children were saved from starvation by Greek Catholic monks, who took them to their monastery. There he was treated and fed. And soon he was adopted by a childless couple of Ukrainians who lived near Przemysl in the town of Lezajsk. As Valeriy didn’t have any documents, the adoptive parents didn’t even know the date of his birth, he was given the name of the named parents, and a new date of birth was recorded in the metrics - November 14, 1940. A man with two last names and two birthdays. As an adult, Vlas Stepanovych began to celebrate two birthdays, one - official, with a passport, the other - unofficial, about which only he and his closest relatives know.

The fate of parents

Only later did he learn about the fate of his parents. In 1943, his father, a tanker, died in battle. And his mother went through the whole war. As soon as the Kharkiv region was liberated in 1943, she began searching for her missing son. She wrote to all possible instances. It was only when she was notified that her son’s train had arrived in Auschwitz that she lost hope of seeing him alive. And stopped her search.

The end of the war and constant relocations

In the same year, 1943, Ozhga’s family was deported by the Germans to forced labor. They were brought to Vienna. The parents worked in the factory, the children of the Ostarbeiters were left alone in the labor camp. After the detention regime was relaxed, the children were able to move around the city while their parents worked. The main occupation of children at that time was the search for food. Little Vlas remembered the Viennese as good people. Some people gave apples, other gave eggs. Satisfying hunger, the children played. Vlas, along with others, rode the tram, walked around the city, broke into empty apartments (before the approach of Soviet troops, many residents of the capital left their homes), looking for toys. Vlas spent a lot of effort searching for parts from the flashlight. Soviet soldiers, according to Vlas, were much more humane than Germans. They fed the children of Ostarbeiters canned food, took photos with them, invited them to concerts. The kindness of the Soviet soldiers, the wonderful concerts of Soviet performers made a great impression on the forced laborers. In 1945, the Ozhga family returned to their native Lezajsk. In the same year, according to the “Agreement on Mutual Exchange of Population in Border Areas”, the majority of the Ukrainian population of Lezajsk was deported to the UkSSR. Most of them were relocated to settlements in the Stanislavskyi region. The Ozhga family found themselves in the town of Kosiv. They were housed in the house of Poles who were forcibly deported to the Republic of Poland. The adoptive father was soon arrested. The family’s property was confiscated.

Son of “enemy of the people”

Vlas himself was harassed in the Soviet school by teachers, he was also beaten by his classmates as the son of an enemy of the people. Because of this, he didn’t even attend school for two school terms. After graduating from school, he tried to enter the radiotechnics department of Lviv Polytechnic University. As the son of the enemy of the people, he couldn’t pass the test. He worked as a surveyor in Siberia for a year. After returning home, as an unreliable person, he was able to get an education only at the Lviv Technical School of Communications. He became an engineer on radio relay lines. He had an internship at the Lviv TV Tower. Shortly after graduating from college, he was called up for military service. Qualified engineers were needed in the army, so he was immediately assigned to Germany. He served in Rangsdorf near Berlin. His service coincided with the construction of the Berlin Wall. During the service, he repaired aviation communication equipment. In addition, he had other tasks. His duties, in particular, included the repair and re-equipment of television equipment for the Soviet contingent. He reconfigured German televisions, which then ended up in soldiers’ barracks, so that they broadcast channels only in the GDR and other countries of the socialist bloc, so that it was not possible to watch television broadcasts of capitalist countries. After demobilization, he returned to his homeland. Later he was able to get a job as an engineer in the laboratory of the Polytechnic University.

Service in Czechoslovakia

In 1968, together with other conscripts, he was mobilized by Soviet troops to suppress the Prague Spring. He refused to take part in sending a limited contingent to Czechoslovakia at the military registration and enlistment office. He was saved from the military tribunal by a personal record made during his service in Germany: “technically literate, respects elders, modest, so interested in the politics of the party and the government, but has insufficient theoretical knowledge to properly assess the events.” The military registration and enlistment office decided that officers would not let Ozhga abroad with this kind of reference. So he managed to return to civilian life without negative consequences.

Meeting with the mother

After the war, Vlas’s mother continued to search for at least his burial place. During this search, she learned that her son is alive. And has lived in a foster family for many years. The police responded that the adopted boy was without violations, lives in a good family, where he is cared for, and he has everything a child needs. Therefore, there is no reason to remove him from the foster family. So he stayed with his adoptive parents. He managed to meet his mother in his adulthood. After completing her military service, she returned to her husband’s family in Tbilisi. The meeting took place in the capital of Georgia. Under Soviet law, Vlas Ozhga was entitled to receive a father’s pension as a child who lost a breadwinner. But for this he had to take back the last names of his parents. However, out of respect for the named parents, Vlas Stepanovych refused to do so, which greatly offended his mother. The second reason for the serious split between them was political views. His mother, as a Soviet officer, felt like a Soviet person who, moreover, fully supported Stalin’s activities. Vlas was raised by his foster parents as a Ukrainian, a patriot who saw the bullying of Ukrainian underground fighters and could not support Stalinism.

Due to the appropriate upbringing, Vlas suffered too. At the department, which included the laboratory where Vlas Ozhga worked, the employee was harassed. This employee, a professor of the department named Pletinko, laid flowers at the grave of Sich riflemen during a work trip abroad. The competent authorities informed the management of the Polytechnic University. Vlas Stepanovych didn’t take part in the obstruction but also didn’t defend him. However, in private conversations he expressed support for the professor. Because of this, two special services officers came to him for an interview. After communicating with them, Vlas Ozhha didn’t wait for a similar campaign of harassment, and the subsequent employment termination, he just resigned on his own initiative. 

Life after dismissal

After leaving the university, he worked as an engineer at the company “Electron”. He took part in the construction of a relay tower in Yaremche. His wife worked there as a music teacher.

While living and working in Lviv, acquaintances taught Vlas Stepanovych to listen to Western music. He fell in love with artists such as Frank Sinatra, Ella Fitzgerald, Michel Legrand, Ray Coniff and others. He was also introduced to the works of unofficial Soviet artists - Yevtushenko, Vysotskyi. Thanks to his profession and his acquaintances, he managed to get into the environment of underground Lviv music collectors. He repaired their equipment, they allowed him to listen to records of Western artists that were smuggled into Soviet Ukraine. Usually at such underground meetings it cost 5 rubles to listen to the records. It was impossible for the average citizen to buy them not only because of the ban, but also because of the sky-high price - one such American-made record could cost 300 rubles (an engineer’s salary was 130 rubles).

Several times, the KGB tried to recruit Vlas Ozhga as an unreliable person. But each time he refused to become an informant.

He later married and had children. His wife worked as a teacher, and Vlas Stepanovych worked for “Electron” until his retirement. He is retired now. Vlas takes an active part in public and political activities.

 

 

© Všechna práva vycházejí z práv projektu: Memory of Ukraine

  • Witness story in project Memory of Ukraine ()