The following text is not a historical study. It is a retelling of the witness’s life story based on the memories recorded in the interview. The story was processed by external collaborators of the Memory of Nations. In some cases, the short biography draws on documents made available by the Security Forces Archives, State District Archives, National Archives, or other institutions. These are used merely to complement the witness’s testimony. The referenced pages of such files are saved in the Documents section.

If you have objections or additions to the text, please contact the chief editor of the Memory of Nations. (michal.smid@ustrcr.cz)

Taras Maksymovych Тарас Максимович (* 1928  )

“Подорож в “Совецку Гавань””

  • народився 11 листопада 1928 року у Львові

  • 1935 році Тарас Максимович йде до першого класу української “Рідної школи”

  • через фінансову скруту батьки не змогли далі оплачувати українську школу, і хлопчик був переведений до польської школи знову у перший клас

  • бачив, як до до села Гусакова Мостиського району, де він тоді перебував у родичів, вступали радянські війська

  • в грудні 1945 року Тарас Максимович ще із трьома товаришами був арештований

  • 1946 року відбувся суд. Тарасу Максимовичу і одному з його товаришів винесли вирок - 10 років ув’язнення у таборах, проте вирок переглянули і хлопців відпустили

  • 1947 році Тарас Максимович закінчув школу №44 у Львові. І того ж року вступив на механічний факультет університету “Львівська Політехніка”

  • 1950 року на батька Тарас Максимовича - Мирона Максимовича доносить співробітник, як на учасника УПА. Сім’ю арештовують

  • сім’ю Максимовичів було відправлено в поселення Чіпалі Хабаровського краю

  • на спецпоселенні пан Тарас працював на декількох роботах, а також агітував робітників вступати до профспілок

  • в 1953 році продовжив навчатися у Хабаровському інституті

  • в 1956 році, пан Тарас працював в механічному технікумі

  • 1959 року Тарас Максимович з дружиною прибули до Львова

  • 1960 році він почав працювати на заводі “Автонавантажувач”

  • у 1998 році Тараса Максимовича було реабілітовано

Тарас Максимович народився 11 листопада 1928 року у Львові у сім’ї Мирона (1895 р.н.) та Марії (1904 р.н.) Максимовичів. 

Певний час сім’я Максимовичів жили в Мостиському районі на Львівщині, звідки походять батьки пана Тараса. Протягом 1930-1932 років - сім’я жила біля Парижу у Франції. Там Мирон Максимович працював на гіпсо-вапняковому заводі. 

Переїзд до Львова

У 1935 році Максимовичі переїжджають до Львова, і проживають на вулиці Лисенка, 33. На цій же вулиці батько Тараса Максимовича купив магазин, і займався торгівлею до 1939 року.

У 1935 році пан Тарас пішов до першого класу української “Рідної школи”, яка була платною. Через фінансову скруту батьки не змогли далі оплачувати українську школу, і хлопчик був переведений до польської школи знову у перший клас. У польській школі він закінчив три класи. Опісля приходу радянської влади, польські школи “не визнавали”. Тарас Максимович пішов вдруге до третього класу радянської школи.

Вересень 1939 року запам’ятався пану Тарасу двома подіями: похоронами його брата Богдана та вступом радянських танків до села Гусакова Мостиського району, де він тоді перебував у родичів. 

З 1941 по 1944 роки пан Тарас навчався в гімназії №2 на вулиці Підвальній (тепер приміщення Української академії друкарства). Його батько покинув роботу у крамниці, і став працювати на адміністративній посаді в управлінні будинками.

У той час сім’я Максимовичів переселилися в іншу квартиру у своєму будинку на вулиці Лисенка, у якій до них жила єврейська сім’я адвоката. Ця сім’я втекла до Румунії. А Тарас Максимович із сім’єю жив у цьому помешканні до 1950 року. 

 

Зростання протестних настроїв

В грудні 1945 року Тарас Максимович ще із трьома товаришами був арештований. Підставою стала дружба із хлопцем, який вже відбував ув’язнення за громадсько-політичну діяльність. 

А сам пан Тарас входив у “гурт молоді, який діставав інформацію зі Заходу. І його члени переповідали юнакам і юначкам, шо вже готовиться девізії, наступ на Радянський Союз. Шоб молодь зберігалися, не давала можливості агітувати себе в радянське військо”. Підпільну інформацію отримували Тарас Максимович і ще двоє його побратимів, і передавали ці дані у невеличкі молодіжні гурти по 3-5 осіб. Відтак, ці групи осіб не були свідомі про існування інших таких груп. Загальна кількість молоді, яка належала до цієї мережі, становила приблизно 50 людей. 

 У березні 1946 року відбувся суд. Тарасу Максимовичу і одному з його товаришів винесли вирок - 10 років ув’язнення у таборах, як учасникам УПА. Їх вивезли у Золочівську пересильну тюрму, де готували до етапу. Проте, вже туди прийшло рішення повторного суду про їхню невинність, та хлопців відпустили на волю. І вони змогли продовжити шкільне навчання.

В 1947 році Тарас Максимович закінчув школу №44 у Львові. І того ж року вступив на механічний факультет університету “Львівська Політехніка”, де провчився три курси.

Життя на спецпоселенні

Наприкінці весни 1950 року на батька Тарас Максимовича - Мирона Максимовича доносить співробітник, як на учасника УПА. Сім’ю арештовують та ув’язнюють в Замарстинівській в’язниці. 

У 1950 році всю сім’ю вивозять на Далекий Схід, у “Совецкую Гавань”. 

“Пам’ятаю, місяць транспорт не йшов, дали вагони, в яких перевозили худобу. Розуміється, почистили трохи і нас туди.  Ніяких ліжок, нічого не було, крім пріч з дошок. І у вересні місяці, здається, з’явилися в порту Ваніно. А звідти перевезли в Совєцку Гавань”. 

Сім’ю Максимовичів було відправлено в поселення Чіпалі Хабаровського краю. Пан Тарас згадує, що село Чіпалі було невеликим. Там знаходилась школа, лікар. Люди жили в наметах чи господарських приміщеннях. До прикладу, Максимовичів поселили у приміщення конюшні, в якій зробили нари. 

З самого початку, усім прибулим потрібно було відмічатися у коменданта кожного дня. Вже пізніше - раз в тиждень. А потім - раз в місяць. 

Першою роботою пана Тараса була робота в гаражі автомобільним механіком. 

Пан Тарас мав добрі відносини з комендантом. І його призначили “агітатором” вступу до профспілки тих, хто працює на лісоповалі. Вступ до профспілки гарантував більші виплати та соціальне забезпечення у разі травм на виробництві. 

До 1952 року Тарас Максимович жив із батьком, матір’ю та сестрою. У 1952 року - сестра почала працювати на судно-ремонтному заводі в Хабаровську. А пан Тарас завідувачем гаражу на пошті.

          В 1952-му році прийшла команда вивезти всіх спецпоселенців району Совєтскої Гавані ближче до Хабаровська. Більшість спецпоселенців почали працювати на гіпсо-вапняковому заводі в Ландоко. А сім’я Максимовичів поселилася у Біробіджані - адміністративому центрі єврейської автономної області. Пан Тарас потоваришував із єврейською спільнотою. Між собою вони намагилися говорити польською мовою.

        В 1953 році Тарас Максимович вирішив продовжити університетське навчання. І надіслав документи до Владивостоцького політехнічного інституту. Проте, комендатура Хабаровської області не дала йому дозволу на навчання в цьому ВУЗі. Відтак, Тарас Максимович написав заяву в КДБ, де прохав про дозвіл на поновлення навчання. Із деякими перепонами, та все ж, пану Тарасу вдалося поновитися на навчання на 3-му курсі Хабаровського залізничного інституту. 

           Паралельно із навчанням в інституті, Тарас Максимович закінчив військову кафедру у званні молодшого лейтенанта. 

         Після закінчення інституту в 1956 році, пан Тарас працював в механічному технікумі, де навчав користуванню металургійними станками. Того ж року він одружився з Надією Целевич, і підпільно узяв з нею церковний шлюб. Її сім’я походила з Івано-Франківська, і теж була вивезена. Пані Надія працювала лаборнаткою в педагогічному інституті. 

Повернення в Україну

               Після весілля, новостворена сім’я почала жити в Хабаровську при родині Надії Целевич. Молода сім’я мріяла якнайшвидше повернутися до України, до Львова, щоб не перейти на російську мову спілкування. Не забути рідну мову. 

              29 липня 1959 року Тарас Максимович з дружиною прибули до Львова. Спочатку вони жили разом з батьками пана Тараса. У 1960 році він почав працювати на заводі “Автонавантажувач”. Опісля працював на склозаводі та заводі медобладнання. А дружина, пані Надія, почала працювати в музичній школі в Бібрці поблизу Львова. 

           В 1998 році Тараса Максимовича було реабілітовано.

        Тарас Максимович присвятив частину життя на пошук посмерних масок українського поета та художника Тараса Шевченка, їхнього опису й підготовки публікації на цю тему. 

 

© Všechna práva vycházejí z práv projektu: Memory of Ukraine