The following text is not a historical study. It is a retelling of the witness’s life story based on the memories recorded in the interview. The story was processed by external collaborators of the Memory of Nations. In some cases, the short biography draws on documents made available by the Security Forces Archives, State District Archives, National Archives, or other institutions. These are used merely to complement the witness’s testimony. The referenced pages of such files are saved in the Documents section.

If you have objections or additions to the text, please contact the chief editor of the Memory of Nations. (michal.smid@ustrcr.cz)

Євген Краштан Yevhen Krashtan (* 1969)

• народився 1969 року в Житомирі, але того ж року разом з батьками переїхав до Києва

• впродовж 1988–1990 років служив в армії (в/ч 28102)

• у 1995 році здобув вищу освіту в Київському політехнічному інституті за спеціальністю «Обслуговування обчислювальних систем»

• 1992 року розпочав роботу в споживчому товаристві «Меркурій», а 1993-го — в інтернет-провайдера «Lucky.net»

• виконував обов’язки адміністратора зв’язку на українській антарктичній станції «Академік Вернадський», де перебував у складі ХІІ української антарктичної експедиції (2007–2008 рр.)

• впродовж 2008–2010 років працював у Міністерстві транспорту та зв’язку України, де розробляв проєкт запровадження електронних квитків для залізничного транспорту

• у зв’язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України у 2014 році переїхав разом із сім’єю до Львівської області

• у 2015 році отримав відзнаку найкращого гіда з активного туризму в Україні

• працює в ІТ-сфері

Євген Краштан увійшов у доросле життя на стику двох періодів — радянської та незалежної України. Він знає, як відбувалась комп’ютеризація українського суспільства та розвиток інтернету. Як покращити рівень досліджень на антарктичній станції, використавши дві бухти кабелю. Як захоплення активним туризмом допомагає у впровадженні революційних проєктів. Його історія — про те, як робити вибір на користь того, що тобі подобається, та опинитися в епіцентрі визначних подій. 

Дитинство та молодість кінця радянського періоду

Євген Володимирович Краштан народився 27 січня 1969 року в Житомирі. Того ж року разом з батьками переїхав у Київ. Батько — Володимир Краштан (1936 р. н.) — викладав історію та політичні науки у Вищій партійній школі при ЦК КПУ (Центральний комітет Комуністичної партії України), а мати — Людмила Жулінська (1942 р. н.) працювала технологом м’ясо-молочної промисловості. 

Дитинство було типовим для останніх декад радянської України. Перші роки сім’я жила на Дарниці: «Там ходив в садок, там ходив в школу [№194]». Влітку хлопець відвідував бабусь — в Житомирі та Кіровограді (тепер Кропивницький), а також разом з батьками їздив відпочивати на море, у Крим та Абхазію. 1977 року сім’я переїхала у центр міста, тому в другий клас Євген Краштан пішов уже в середню школу №38. У школі найбільше любив хімію та географію, мріяв стати винахідником. Батько пана Євгена вважав, що потрібно розвивати навички «роботи руками», тому, як і багато його однолітків, після школи хлопець відвідував різні гуртки: «Тоді таке було популярно. Ці всі [заняття] в Палаці піонерів, технічна станція юних техніків, і я ходив, і судномоделювання там було; коли був малий, то випалювання по дереву, ще там було в мене малювання — [розвивав] художні схильності». Деколи навідувався на роботу до батька, де суботами відбувалися кінопокази, та до дідуся — «дідусь по маминій лінії був директором фабрики по виробництву морозива <...> я запам’ятав цю фабрику з конвеєрами, і мені дали пляшечки, які закупорюють, з “Буратіно” чи інші якісь там напої, і закорковував цими кришечками, пам’ятаю, розважався цим». На вихідних сім’я проводила час разом — спільні сніданки, поїздки в Гідропарк чи на Виставку досягнень народного господарства УРСР. 

У 1978 році, після закінчення восьмого класу, Євген Краштан розпочав навчання у Київському технікумі радіоелектроніки Міністерства радіопромисловості України. Там програмував, використовуючи мови Fortran (для суперкомп’ютерів) та РАПІРА (для персональних комп’ютерів «Агат»). 

Останні роки навчання в технікумі припали на період Перебудови, коли у Радянському Союзі звернули ще більшу увагу на комп’ютерні технології. У 1986 році пан Євген переміг на українських республіканських змаганнях з програмування, які проводили в Київському державному університеті ім. Т. Шевченка. Після цього його запросили на союзний етап до Новосибірського державного університету (НДУ), який тоді був центром розвитку інформатики. Там викладав Віталій Цикоза, з яким пан Євген познайомився у Києві на республіканському етапі. Той запропонував пану Євгену не тільки взяти участь у змаганнях в НДУ, але й викладати на організованих там літніх школах юних програмістів (ЛШЮП). Євген Краштан прийняв цю пропозицію та викладав на ЛШЮП впродовж 1986–1987 років. 

У 1988 році закінчив технікум та розпочав службу в армії у військовій частині 28102: «Там завод з виробництва протиповітряних ракет, і там виробництво треба було переводити на комп’ютери». У частині пан Євген мав змогу займатись улюбленою справою та готуватися до вступу в Київський політехнічний інститут (КПІ). 

Перша робота та перший інтернет-провайдер

Після демобілізації в 1990 році Євген Краштан розпочав навчання, а 1992 року знайшов першу роботу: «Тоді були такі зустрічі тих, хто фанатів з комп’ютерів. Іноді зустрічалися, обмінювалися програмами, тоді на дискетах це все розповсюджувалося. Збиралися в обчислювальному центрі, і хтось приносив дискети, там копіювали, один одному давали. І всі один одного знали, то я якось прийшов на роботу до одного з таких друзів, до Паші Гульчука, і познайомився з його старшим братом — Сергієм Гульчуком, і це був такий прообраз першого інтернет-вузла». На роботі в споживчому товаристві «Меркурій» пан Євген обслуговував робочу мережу бухгалтерських комп’ютерів: «Тоді мені запропонували просто неймовірну по тих часах зарплату 40 доларів, а тоді 10 доларів — це вважалося нормальною зарплатою». СТ «Меркурій» стало інвестором телекомунікаційної мережі «Lucky.net», яка «була першою найбільшою фірмою, яка надавала послугу доступу до Інтернет — тоді ще через модем, по телефону дзвонили». 

Під час навчання в КПІ пан Євген вперше поїхав у гори — отримав путівку в студентський табір «Глобус» у Ворохті. Там він захопився туризмом: «Видали рюкзаки, намети, спальники, якісь консерви. І от ми ходили радіалки [одноденний маршрут до вершини і назад з поверненням у місце проживання] в гори, підіймались на всі ці навколишні висоти, і мене це так захопило, що це був такий поворотний момент, коли я із ботана перетворився на туриста. От з тих пір все — туризм пішов, пішов і пішов». 

Після закінчення навчання у 1995 році пан Євген працював за фахом: в компанії інтернет-провайдера та на аутсорсингу для закордонних компаній. У вільний час займався велоспортом та сноубордингом. Різні кола спілкування допомагали йому зберігати баланс між програмуванням та туризмом, яким він був відданий однаково. Проте якось у розмові з друзями сказав, що мріє про більшу подорож: «Набридла вся ця буденність. Кинути б все і поїхати на край світу. Ну чому ще декілька століть тому існувала така чудова професія — мандрівник! — а сьогодні тільки турагентства?»

Рік сноубордингового сезону

Наприкінці 2006 року друзі надіслали Євгену Краштану посилання на оголошення про вакансію радиста для антарктичної експедиції. Він заповнив анкету, і невдовзі його запросили на співбесіду в Національний антарктичний науковий центр: «Мене запрошують в кімнату і починають питати. Питання були не такі, що якась вузька спеціальність, а по всіх сферах. І кажуть: “А от що як вам треба нарізати різьбу М5 в отворі, яким свердлом будете свердлити? А якщо у вас згорів електродвигун, як ви будете з цим? А як епоксидну смолу замішувати? А коли ви ставите намет, що там треба? Як працюють геостаціонарні спутнікі?”». 

У складі ХІІ антарктичної експедиції Євген Краштан 27 лютого 2007 року разом з іншими зимівниками вилетів з аеропорту «Бориспіль» до Сантьяго. Наступного дня команда пересіла в порту Пунта-Аренас на судно-криголам «Адмірал Бієль» та через протоку Дрейка дісталась до Антарктиди на о. Галіндез, де розташована українська станція «Академік Вернадський». 

Обов’язки радиста передбачали забезпечення підтримання зв’язку з науковим центром для передачі результатів досліджень. Коли пан Євген побачив, що науковці навіть в найлютішу заметіль мають виходити з житлового корпусу і йти збирати дані з дослідницьких будиночків на дискетах, він був вражений, адже це можна було б робити набагато простіше, під’єднавши всі комп’ютери до однієї мережі. Тоді й почалась «героїчна епопея, схожа на будівництво БАМу [Байкало-Амурської магістралі] і копання Біломорканалу». Пан Євген знайшов на горищі дві бухти кабелю із двома шарами ізоляції та взявся до роботи. На протягування кабелю та налаштування у нього пішло чотири місяці. 15 червня він написав у своєму листі до рідних: «У підсумку до 18-00 провід був на станцію затягнутий, заробили майже всі ділянки, крім найостаннішої і найважливішої — від центрального сервера. О 19-00, коли черговий почав кликати всіх на вечерю, я ще на комп’ютері вбивав останні налаштування. У результаті я таки запустив мережу, що стало безперечним приводом для святкування на вечері».

У вільний від обов’язків час Євген Краштан катався на сноуборді, який перевіз нелегально у ящику з рентгенапаратом. Для цього він разом з іншими полярниками зробив підіймач на острові — так його зимівля перетворилася на «рік сноубордингового сезону». 

Про свій досвід Євген Краштан написав книжку «Записки переворачивателя пингвинов». Це упорядкована збірка близько п’ятдесяти листів, які зимівник писав та відправляв додому. В них пан Євген розповідав про щоденність станції. Перший лист було відправлено на початку березня 2007 року, коли розпочалась зимівля, а останній — 19 лютого 2008 року, коли приїхала вже наступна експедиція, а пан Євген з колегами збирав речі для повернення в Україну. Книга була спершу опублікована на блозі «Флибуста», звідки автор позичав книжки сам.

Після повернення: робота в міністерстві та переїзд на Львівщину

3 березня 2008 року пан Євген прилетів назад у Київ. Невдовзі йому запропонували роботу в Міністерстві транспорту та зв’язку (з 2010 року Міністерство інфраструктури) — у команді новоствореного державного підприємства «Розрахунковий центр Мінтрансзв’язку», яке працювало над проєктом автоматизованої системи «Єдиний електронний квиток». Тоді разом з колегами йому вдалось створити принцип електронного квитка для залізничного транспорту, який можна було придбати в інтернеті. З приходом до влади у 2010 році Віктора Януковича пан Євген припинив роботу в міністерстві та повернувся до програмування. 

З початком Революції гідності та російсько-української війни навесні 2014 року переїхав до Львова разом з сім’єю: «Це був якраз [20]13–[20]14 рік — революція і все, коли вже в [20]14 році почалася російська агресія, то я був налаштований, що все може бути гірше і Київ не надто безпечне місце для дітей. <...> Насправді я скажу чесно, що Київ для мене перестав бути якимось рідним містом. Я згадував Київ, поки в Антарктиді був, постійно, але десь починаючи з [20]10–[20]11 року Київ перестав бути комфортний, він перетворювався на такий собі смітник, некомфортний став для життя». 

Зараз, у 2023 році, Євген Краштан живе у власному будинку неподалік Львова, разом з дружиною Марією виховує двох дітей та працює в IT-сфері. Блогери та журналісти цінують вдачу і життєвий досвід пана Євгена та запрошують його на ефіри: «Я не знаю, чи мій досвід підходить для інших, чи ні, але для себе вивів таку формулу, що якщо ти чогось бажаєш, то треба просто дивитись на знаки і йти за ними».