The following text is not a historical study. It is a retelling of the life story of a witness based on his memories recounted in an interview. The narration was prepared by external collaborators of Memory of Nations. In some cases, materials made available by the Security Services Archive (ABS) have been used in the preparation of the portait. Hence, we use them only as a supplement to the witness’s testimony or that of other sources. Pages cited from ABS volumes have been placed in the additional materials section.

If you have objections or additions to the text, please contact the chief editor of the Memory of Nations. (michal.smid@ustrcr.cz)

Mykola Horbal Микола Горбаль (* 1940  )

Непокірний учитель музики

  • народився 1940 року (за паспортом - 1941) у с. Воловець, суч. Горлицького повіту Малопольського воєводства Польщі у лемківській родині
  • разом з родиною був виселений на Харківщину, у радянську Україну
  • переїхали на Тернопільщіну
  • 1947 року родина пана Миколи постраждала від голоду
  • У 1963 р. Микола Горбаль закінчив Чортківське музично-педагогічне училище. Далі навчався у педагогічному інституті
  • працював учителем музики
  • 1970 р. заарештований у Тернополі за «антирадянську агітацію та пропаганду» через написання віршів та поем
  • 1971 року засуджений і депортований до колонії у пос. Лєсной, Мордовія, потім на ст. Всехсвятська Пермської області
  • брав участь у протестах політв’язнів, писав вірші
  • 1977 р. після звільнення переїхав до м. Києва, де став неоголошеним членом Української Гельсінської групи
  • 1979 року знову засуджений за сфабрикованою справою, відбував покарання на території України, у кримінальній зоні у с. Ольшанське Миколаївської області
  • з 1980 років починають виходити друком його вірші, після чого пана Миколу знову заарештовують
  • 1988 року був помилуваний та повернувся до України, ставши секретарем Виконкому Української Гельсінкської Спілки (УГС)
  • 1994 р. обраний народним депутатом України

(Note: English translation follows at the end of Ukrainian text)

Микола Горбаль – народився 10 вересня 1940 р. (за паспортом – 6 травня 1941 р.) у с. Воловець, суч. Горлицького повіту Малопольського воєводства Польщі у лемківській родині. Батько – Андрій Горбаль служив у Війську Польському сапером, закінчив дяківський інститут. Мама походила із с. Воля Мигова Сяноцького повіту Підкарпатського воєводства, суч. Польща. У сім’ї було четверо дітей: Марія (1928 р.н.), Олена (1932), Богдан (1937) і Микола (1940).  

Виселені у степи 

Весною 1945 р. більшість жителів села Воловець була переселена у радянську Україну в рамках т.зв. обміну населенням між Польщею та УРСР. Родину Горбалів виселили спочатку на Харківщину. Не змігши облаштувати там своє життя, вони невдовзі переїхали на Тернопільщину у с. Летяче Заліщицького району. Тут влітку 1947 р. родина постраждала від голоду. Микола Горбаль пригадував: «Нас привезли до того села, то був 47-ий рік, то було літо, то був голод.  Я знаю, що мама потім розказувала: спекотно, то із Богданом, з братом, спухли, то мама казала, що мусіла ту сорочину з тебе вже зрізати, бо вона не могла зняти її, бо ми так попухли. Біда була, бо ніхто не хотів лободу пустити, бо що ти по чужому городі лазиш?  Лобода не було, не було кропиви, де врубати, билися, страшно було».

Перший арешт 

У 1963 р. Микола Горбаль закінчив Чортківське музично-педагогічне училище. 1968-1969 – навчався на музично-педагогічному факультеті Кам’янець-Польського педагогічного інституту. 1969 р. перевівся на заочне відділення Івано-Франківського педагогічного інституту. З вересня 1963 р. працював учителем музики у м. Борщів, Тернопільська обл., був організатором та керівником музичного ансамблю. З 1970 р. – учитель естетики Боршівського технікуму механізації. 24 листопада 1970 р. заарештований у Тернополі за «антирадянську агітацію та пропаганду». При обшуку у були вилучені два зошити із поезією. Йому було інкриміновано розповсюдження самвидаву, зокрема поеми «Дума», в якій СРСР був зображений як тоталітарна держава, а Україна як колонія. Утримувався у слідчому ізоляторі КДБ у Тернополі. 13 квітня 1971 р.  засуджений Тернопільським обласним судом до 5 років позбавлення волі і 2 років заслання. Покарання відбувався у колонії у пос. Лєсной, Мордовія, потім на ст. Всехсвятська Пермської області. 

Микола Горбаль згадував про режим та умови утримання у таборі: «Зранку, в 6 годин підйом, і підйом із «Союз нерушимый» зустрічали, цей гучномовець був в кожному бараці. Це було як нагайка, цей гімн (…) Після підйому всі виріштовували на так звана «проверка утренняя» – це зачитували по карточках кожного. Ну, а потім йшли на снідання, в їдальню, а потім з їдальні по загонах вели на роботу. На Уралі, коли ми працювали, то  робота була в дві зміни, тобто, перша зміна, а на другий тиждень в другу зміну працював. Таке. 8 годин робота, вихідний день –  неділя. Коли влітку в неділю ти міг, отбой о 10:00 годині, тобто, о 10:00 годині ти мав бути на нарах, на тому ліжку, спати. Надворі ти міг ходити навіть до пояса роздягнутий. Нас на Уралі навіть була волейбольна площадка, ми могли собі у неділю там волейбол грати. До речі, там грали із глядачами нашими, також грали. Був випадок такий, що вони всі чомусь в червоних трусах були, то там ті всі зеки сидять, там на тих лавочках і кричать: «Бей красных, красных бей» (…) Ну, давали їсти ту баланду, я був  із сім‘ї нерозбещеної, і зголодованної,  так що мені тої каші і тої баланди цілком вистачало і пайки хліба. Я не я не голодував в таборі…».

У таборі у Мордовії Микола Горбаль утримувався разом із дисидентами Ігорем Калинцем та Іваном Світличним. Про першого згадував наступне: «Калинець писав вірші. Калинець кожний рік по збірці в ув’язненні віршів. Я був здивований (…) І так він писав, сидимо в неділю так на лавочці, також там щось балакаєш собі, спориш такий зелений, спориш такий і горобців налетіло, і дивлюся: Калинець дістав олівці, папір, пасуться горобці у спориші, пішов-пішов. І я думаю, Господи, чому я не бачу? Чому я не бачу в цьому поезії, а хтось бачить?».

Брав участь у протестах політв’язнів, вів підпільні ««Хроніки поточних подій табірних». В ув’язненні написав збірку віршів «Дні і ночі» та збірку «Невільничі політичні рефлексії», яка була згодом видана у США. 16 листопада 1975 року етапом, який тривав 59 днів, відправлений на заслання у с. Парабель, Парабельського району Томської області. Працював кочегаром. 

1977 р. після звільнення переїхав до м. Києва, де став неоголошеним членом Української Гельсінської групи. Працював сантехніком, електромеханіком ліфтів.    

Перший дисидент, засуджений за кримінал

23 жовтня 1979 р. був вдруге заарештований за сфабрикованим кримінальним звинуваченням у «спробі зґвалтування». 

21 січня 1980 р. був засуджений Жовтневим райсудом м. Києва на закритому засіданні до 5 років позбавлення волі в таборі суворого режиму. До зали суду допустили сестру Марію, решту родичів — тільки на оголошення вироку. В останньому слові він сказав: «Я, можливо, перший, кому фабрикують справу за таким гидким звинуваченням… Сьогодні я офіційно оголошую себе членом Української правозахисної Гельсінкської Групи». Завдяки клопотанню заступника міністра внутрішніх справ УРСР Василя Дурдинця відбував покарання на території України, у кримінальній зоні у с. Ольшанське Миколаївської області. Працював токарем. 1981 р. переведений у колонію у с.Новоданилівка Казанківського району Миколаївської області, працював у кар’єрі на обробці ґраніту. 

У вересні 1981 р. в журналі «Визвольний шлях» з’явилася стаття М. Горбаля «Право на захист». Того ж року вийшла книга віршів для дворічного сина «Коломийки для Андрійка», ілюстрована автором. У 1982 р. видавництво «Сучасність» видало збірку його віршів «Деталі піщаного годинника».

«Можете спать спокойно, вы арестован»

23 жовтня 1984 р. етапований до СІЗО м. Миколаєва, де за добу до закінчення терміну йому було пред’явлено ордер на арешт, підписаний 10 жовтня 1984 р., за звинуваченням у «розповсюдженні наклепницьких вигадок, які паплюжать радянський державний і суспільний лад». Йому були інкриміновані 45 віршів, вилучених ще 1979 р., і покази співв’язнів, засуджених за кримінальні злочини.

«Десь мабуть вночі, десь мабуть по 12 годині, вже наступив день, коли мене мають звільняти, а ще ніч була, бо я ще скочив з нарів. До речі, закрили мене в корпус для смертників, ну це так, для жаху. Зайшов цей прокурор і зачитав, що я звинувачують… «Можете спать спокойно, вы арестован», – згадував Микола Горбаль. 

8-10 квітня 1985 р. був засуджений Миколаївським облсудом до 8 років позбавлення волі і 3 років заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. З 25 вересня 1985 р. відбував покарання в зоні особливо суворого режиму ВС-389/36 у с. Кучино Пермської області разом з українськими дисидентами Левком Лук’яненком, Михайлом Горинем, Іваном Кандибою та Василем Овсієнко. 8 грудня 1987 р. всі 18 політичних в’язнів із Кучино були перевезені в колонію ВС-389/35, ст. Всехсвятська. 12 серпня 1988 р. вийшов указ ПВР СРСР про помилування М. Горбаля. Повернувшись в Україну, з вересня 1988 р. став секретарем Виконкому Української Гельсінкської Спілки (УГС).

Від дисидента до народного депутата

У 1992-1993 рр. очолював редакцію інформаційних програм студії «Укртелефльм. У 1990-1994 – депутат Київської міськради. 4 березня 1994 р. обраний народним депутатом України. Працював у Комітеті культури і духовності, був головою депутатської групи Української Республіканської партії (УРП), входив до фракцій «Державність», «Конституційний центр», «Народний Рух України». Член-засновник Республіканської Християнської партії (РХП) на установчому її з’їзді 1 травня 1997 р., обраний першим заступником голови.   

1999 р. з метою підтримки нетрадиційного мистецтва і допомоги непрофесійним митцям-інвалідам і популяризації їхнього мистецтва створив Благодійний фонд «Галерея Богдана» (на честь покійного брата Богдана Горбаля). Член Українського ПЕН-клубу.  

------------

Mykola Horbal was born on September 10, 1940 (according to his passport - May 6, 1941) in the village of Volovets, modern Gorlice County, Lesser Poland Voivodeship, in a Lemko family. His father, Andriy Horbal, served as a sapper in the Polish Army and graduated from the Diakiv Institute. His mother came from the village of Volia of Myhova Sanok County, Podkarpackie Voivodeship, modern
Poland. The family had four children: Mariya (born in 1928), Olena (1932), Bohdan (1937) and Mykola (1940). 

Evicted to the steppes 

In the spring of 1945, most people of the Volovets village were relocated to Soviet Ukraine as part of the so-called population exchange between Poland and the USSR. The Horbal family was first evicted to the Kharkiv region. Unable to settle there, they soon moved to Ternopil region in the Letiache village of Zalishchyky district. Here in the summer of 1947 the family suffered from famine. Mykola Horbal recalled: “We were brought to that village, it was the 1947, it was summer, it was famine. I know that my mother later said: it was hot, then Bohdan, brother, we were swollen, so my mother said that she had to cut that shirt off of you, because we were so swollen she couldn’t take it off. It was terrible, because no one wanted to let others eat a goosfoot plant, because - why are you getting to someone else’s garden? There were no goosfoot plant, no nettle, no place to find it, people fought over it, it was scary.”

The first arrest 

In 1963, Mykola Horbal graduated from the Chortkiv Music and Pedagogical School. 1968-1969 - he studied at the music and pedagogical faculty of Kamianets-Podilskyi Pedagogical Institute. In 1969, he was transferred to the correspondence department of the Ivano-Frankivsk Pedagogical Institute. From September 1963, he worked as a music teacher in Borshchiv, Ternopil region, was the organizer and leader of the music ensemble. Since 1970, he had been a teacher of aesthetics at the Borshchiv Technical School of Mechanization. On November 24, 1970, he was arrested in Ternopil for “anti-Soviet agitation and propaganda.” During the search, two notebooks with poetry were confiscated. He was accused of distributing samizdat (dissident underground press and self-publish books in USSR - translator’s note), including the poem “Duma”, in which the USSR was depicted as a totalitarian state, and Ukraine as a colony. He was kept in the KGB remand prison in Ternopil. On April 13, 1971, he was sentenced by the Ternopil Regional Court to 5 years in prison and 2 years in exile. The punishment took place in a colony in the Lesnoy village, Mordovia, later at Vsekhsviatska station, Perm region. 

Mykola Horbal mentioned the regime and conditions of detention in the camp: “In the morning, at 6 o’clock there was a roll out, roll out and “State Anthem of the Soviet Union”, the loudspeakers were in each barrack. This anthem was like a whip. (...) After the roll out, everyone had to attend the so-called “morning check” - they were reading out loud everyone’s cards with names. And then we went for breakfast, to a dining facility, and then from a dining facility they took us by detachments to work. In the Urals, when we worked, the work was in two shifts, that is, the first shift, and during the second week, you work the second shift. Like that. 8 hours of work, day off - Sunday. When in the summer on Sunday you could... the lockdown started at 10:00, that is, at 10:00 you had to be on the bunks, on that bed and sleep. Outside you could even walk undressed to the waist. We even had a volleyball court in the Urals, we could play volleyball there on Sunday. By the way, we also played there with our superintendents, they also played. There was a case that for some reason they were all in red shorts, then all those convicts were sitting there, on those benches and shouting: “up and at the Reds, boys!” (...) They served us thin broth, I was from a family that was not spoiled, from a hungry family, so that porridge and that thin broth and rations of bread were enough for me. I didn’t, I didn’t starve in the camp…”.

Mykola Horbal was kept in a camp in Mordovia together with dissidents Ihor Kalynets and Ivan Svitlychnyi. He mentioned Ihor Kalynets in his memories: “Kalynets wrote poems. Kalynets every year wrote a collection of imprisonment poems. I was surprised (...) And so he wrote, we were sitting on a bench on Sunday, we were sitting, chatting about something, there was a green knotgrass around, so green, and there were so many sparrows. And what I see: Kalynets took out his pencils, paper and started writing - “Sparrows are grazing in the knotgrass...”, and so on and so forth. And I think, - Lord, why don’t I get it? Why don’t I see it as a poetry, and someone else does?”

Horbal took part in the protests of political prisoners, led the underground “Chronicles of current events in the camps.” In prison, he wrote a collection of poems “Days and Nights”, and a collection of “Slave Political Reflections”, which was later published in the United States. On November 16, 1975, in a 59-day prison transport, he was sent into exile in the village of Parabel, Parabelskyi district of Tomsk region. He worked as a coal-heaver. 

In 1977, after his release, he moved to Kyiv, where he became an undeclared member of the Ukrainian Helsinki Group. He worked as a plumber, elevator electrician. 

He was the first dissident convicted of a criminal crime

On October 23, 1979, he was arrested for the second time on trumped-up criminal charges of “attempted rape.” 

On January 21, 1980, he was sentenced by the Zhovtnevyi District Court of Kyiv in a closed session to 5 years in a maximum security camp. Sister Mariya was admitted to the courtroom, the rest of the relatives - were admitted only for the announcement of the sentence. In his last words, he said, “I may be the first one against whom they fabricated such an ugly charge... Today I officially declare myself a member of the Ukrainian Human Rights Helsinki Group.” Thanks to the request of the Deputy Minister of Internal Affairs of the Ukrainian SSR Vasyl Durdynets, he was serving his sentence on the territory of Ukraine, in the criminal zone in the village of Olshanske of the Mykolayiv oblast. He worked as a turner. In 1981, he was transferred to a colony in the village of Novodanylivka, Kazanka district, Mykolayiv region, and worked in a granite quarry. 

In September 1981, M. Horbal’s article “The Right to Protection” appeared in the magazine “Liberation Way”. The same year, a book of poems for the two-year-old son “Kolomyyky for Andriyko” was published, illustrated by the author. In 1982, the publishing house “Modernity” published a collection of his poems “Details of the hourglass.”

“Sleep easy, you’re under arrest”

On October 23, 1984, he was transferred to the pre-trial detention center in Mykolayiv, where a day before the expiration of his term he was presented with an arrest warrant, signed on October 10, 1984, on charges of “spreading slanderous fabrications that defame the Soviet state and social order.” He was charged with 45 poems confiscated in 1979 and testimonies of prisoners convicted of criminal offenses.

“It was probably at night, somewhere after 12 o’clock, the day has come when I should be released, and it was still night, and I jumped from the bunks. By the way, they locked me in a doomed men building, so to scary me. Then a prosecutor came in and announced that I was accused… “Sleep easy, you are under arrest,” Mykola Horbal recalled. 

On April 8-10, 1985, he was sentenced by the Mykolayiv regional court to 8 years of imprisonment and 3 years of exile. He was recognized as a particularly dangerous recidivist. From September 25, 1985, he served his sentence in the zone of especially severe regime ВС-389/36 in the village of Kuchyno, Perm Region, together with Ukrainian dissidents Levko Lukyanenko, Mykhailo Horyn, Ivan Kandyba and Vasyl Ovsiyenko. On December 8, 1987, all 18 political prisoners from Kuchyno were transferred to the ВС-389/35 colony, Vseksviatska station. On August 12, 1988, the Presidium of the Verkhovna Rada of the USSR issued an act of oblivion of M. Horbal. Returning to Ukraine, in September 1988 he became secretary of the Executive Committee of the Ukrainian Helsinki Union (UHU).

From a dissident to a People’s Deputy

In 1992-1993, he headed the editorial board of information programs of the Ukrteleflm studio. In 1990-1994, he was a deputy of the Kyiv City Council. On March 4, 1994, he was elected People’s Deputy of Ukraine. He worked in the Committee on Culture and Spirituality, was the chairman of the deputy group of the Ukrainian Republican Party (URP), was a member of the factions “Statehood”, “Constitutional Center”, “People’s Movement of Ukraine”. Founding member of the Republican Christian Party (RCP) at its founding congress on May 1, 1997, he was also elected first deputy chairman. 

In 1999, in order to support non-traditional art and help non-professional artists with disabilities and promote their art, he created the Bohdan Gallery Charitable Foundation (in honor of the late brother Bohdan Horbal). Member of the Ukrainian PEN Club. 

© Všechna práva vycházejí z práv projektu: Memory of Ukraine