Надія Пишнограй Nadiia Pyshnohrai (* 1961)

   Інтерв’ю з Пишнограй Надією Михайлівною, жителькою села Козаки, проведене 29 липня 2011 року студенткою Пишнограй Юлією Володимирівною.

   Я, Пишнограй Надія Михайлівна з дому Тимечко, народилась 04.09.1961 року в селі Тростянець Золочівського району Львівської області.Українка,  греко-католицького релігійного визнання. Освіта середньо-спеціальна, 3 роки навчалась у початковій школі в селі Козаки, а середню школу закінчила у ближньому селі Зозулі. Потім навчалась і працювала у місті Львові. За спеціальністю формувальник.  Пропрацювала на заводі лаборантом. На даний час на пенсії по інвалідності за зором. Мати, Чиж Ольга, 1922 р.н., місцева жителька була вивезена в Сибір на 10 років, (1945-1955) , і повернулась у село Тростянець Золочівського району, батько Тимечко Михайло Євстахович, народився 01.07.1927 в селі Коритники Польща у багатодітній сім’ї. У нього було чотири  брати і одна сестра. Сусідами у селі Коритники у них були сімї Пупко, Баран, Шупінські, Гладаші.Уся сім’я, крім одного брата Юзефа, який був калікою, разом із сусідами була переселена у 1945 році із села Коритники Польща у село Козаки Золочівського району Україна.

   В 1956-1957 роках шахти закрились, спеціалісти виїхали, а люди, які залишились в селі Козаки були змушені йти на роботу до лісу і проводити лісозаготовки. Там на тих роботах тато познайомився ближче із мамою. Батько з матір’ю поженились у 1959 році і народили двох дочок. Старша Марія Тимечко, 1960 р.н. і молодша - я. Спочатку жили у селі Тростянець на маминому господарстві, а потім купили хату і переїхали у село Козаки. Батько був інвалідом по слуху з дитинства. В Коритниках не було спеціальної школи для глухих дітей і батькові в житті не довелось вчитись. Батько працював в селі Козаках на шахтах в забої, але маючи слабкий слух, йому доводилось там важко і його перевели на пилораму, яка належала шахтам. Мати працювала на складах та в гардеробі при шахтах. Дідусь Євстахій Тимечко з бабусею працювали в домашньому господарстві в селі Козаки.

   Батько пригадував, що в селі Коритники вони святкували усі українські релігійні свята і вшановували польські релігійні свята. Усі брати були музиками і часто організовували танці у селі Коритники де сходилась і українська і польська молодь.Траплялись мішані польсько-українські шлюби. Також у батьковій родині був мішаний шлюб:  моя бабуся по батьковій лінії походила з польської родини Врубель із села Коритники і була одиначкою в сімї’.

   При переїзді із села Коритники вдалось взяти із собою домашні речі, які навантажили на віз, але по дорозі недалеко від села Коритники невідомі озброєні поляки забрали у них коня і все майно порозкидали по землі. Бабця цілувала їм чоботи, щоб не вбили дітей. Тому майже все порозкидане майно довелось залишити.  Потім завжди бабця згадувала про молитовник, який був загублений при тій страшній події. По приїзді на станції Золочів усім переселеним із села Коритники було запропоновано поселитись у селі Підгородне Золочівського району. Люди пішли подивитись на село Підгородне, але попросили дозволу переселитись у село Козаки, де працювали шахти. Дідусеві Тимечко Євстахію вдалось вибрати і поселитись у новозбудованому кам’яному будинку покритому бляхою, який мусіла залишити польська сім’я. В цьому будинку нічого не було крім кількох лавок. Цей будинок стояв недалеко від шахти.   

   Моя мати розповідала, що на свої очі бачила гетто у Козаках, і нещасних худих і виснажених знедолених євреїв,що важко працювали, і які під час війни були знищені німцями.

   У батька залишився наймолодший брат Тимечко Ярослав Євстахович, який проживає у селі Тростянець.

  Стосунки між переїхавшими і місцевими жителями були непогані. Організовувались танці і інші міроприємства для молоді.

   Батькові так і не вдалось побувати на своїй батьківщині, хоч він цього дуже хотів. Часто згадував рідну хату і річку.