Богдан Климчак

* 1937

  • «Учителька, плачучи, повідомила. Всі дружно заридали у відповідь, тих дві третини чужинців. А українці були без ніякої на то реакції. Мене чуть не побили. Я тільки ледве випросився. А я був найменший в класі... А чого на мене накинулись? Об’єктивно я не знаю причини. Можливо, відчували мою антисовєцку налаштованість природну і мою відкритість. Я нічого не приховував. Все, шо в голові було, думка яка про них, так відразу різав в очі правду. І тому на мене накинулись дві третини тих чужинців, і мало не побили.»

  • «Я вступив в технікум і переїхав в Магадан. З дозволу спецкомендатури. Там на облік став в Магадані, на спецкомендатуру. – Треба було приходити, відмічатися? – Обов’язково. Щомісяця приходити, розписуватися. Відразу виникли конфлікти зі спецкомендантами. Бо була в мене вдача відкрита. Люта ненависть до окупантів, до москвинів тих, до тої комуністичної системи. І так я різав всім в очі, кого тільки побачив. І в тому рахунку і спецкомендантам. При найменшій нагоді я відразу кричав їм в очі, шо ви бандити, злочинці, і так далі. Ну і все. Мені, правда, дозволили закінчити технікум. І на другий день після одержання диплому мене арештували. Проти мене виступили свідки. Спецкомендатура, правда, не давала своїх свідчень. Вона тільки по телефону, певно, повідомляла, шо брат я «врага народа». А ті студенти технікуму, вісім чоловік, здається, студенти всі, звичайно, слухняно: «От, прімєрно в таком-то году он ґоворіл то-то й то-то протів совєцкой власті, ла-ла, ла-ла, ла-ла, і так далі». П’ять років мені за це дали.»

  • "В Тернопільщині відразу почалися проблеми з совєтами через відмову вступити до колгоспу. Там до сорок дев'ятого року наша родина не вступила до колгоспу, хоча приходили, солдати прикладом били маму. Був один випадок, запам'ятався. Тягнули корову в колгосп, вимагаючи примусово, шоб ми вступили в колгосп. Мати так і не вступила. І тоді, після арешту брата, оформили це як не тільки відмову від колгоспу, а як члени родини "врага народа". Ну то зрозуміло. Формулювання звичайне. Отже, проблеми були з совєтами стосовно вступу в колгосп."

  • «Я рекордну кількість діб відбув. В першому ув’язненні було сімдесят діб, а в другому – п’ятсот двадцять. Тобто, все разом п’ятсот дев’ятдесят діб я провів у ШИЗО (штрафному ізоляторі – ред.). За дванадцять років я провів п’ятсот двадцять діб в ШИЗО плюс сімдесят днів в ШИЗО в першому ув’язненні. Я не мав жодного побачення. То рідкісний випадок. За мою гостру позицію. І ніяких пакунків не мав. І майже завжди позбавлений права купувати продукти на обмежену кількість рублів. І так само одержувати бандеролі. Бандероль раз в рік. За дванадцять років лише кілька бандероль я одержав. Мав дозвіл на одержання кілька бандероль лише. А допомагали мені львівські – визначна діячка, крім Анни Попович, ше була Дарія Гусяк. Це зв’язкова Романа Шухевича. Визначна особистість. То вона мені помагала, коли дозволяли совєти».

  • Full recordings
  • 1

    м. Львів, 18.02.2010

    (audio)
    duration: 01:49:10
    media recorded in project Жива історія
Full recordings are available only for logged users.

«Питали за помилування – я відмовився. І, таким чином, я звільнився останнім в дев’ятдесятому році, в листопаді, коли вже весь світ кричав, вимагав мого звільнення»

Климчак.jpg (historic)
Богдан Климчак
photo: Західно-Український Центр Історичних Досліджень

Народився 22 липня 1937 р. у с. Себечів Львівського воєводства (тепер Сокальський район Львівської області). Два роки початкової школи навчався у рідному селі. 20 травня 1946 р. був вивезений разом з родиною до Тернопільської області (рідне село Богдана Климчака та інші села, що належали до Забузького (тепер Сокальського) району відійшли до Польщі, а мешканці були вивезені у «вагонах-телятниках» і розселені по сусідній області). Родина оселилася у с. Гримайлів Гусятинського району Тернопільської області. Восени 1946 р. Богдан повторно пішов до 2 класу початкової школи, оскільки не встиг отримати табель про закінчення у Себечеві. У 1949 р. Богдан разом з матір’ю і двома сестрами як родина члена ОУН (старший брат Мирон був засуджений до 25 років концтаборів за співпрацю з ОУН) протягом місяця перебували у пересильній тюрмі м. Копичинці Тернопільської області. З пересильної тюрми сім’я була етапована на спецпоселення у Хабаровський край («посьолок Ударний», р-н ім. Лазо). У 1950 р. з дозволу спецкомендатури родина переїхала на станцію «64 км» того ж району, де хлопець продовжив навчання у місцевій школі до 5 класу; в 1952 р. – на станцію «Дурмін» («61 км»), де Богдан закінчив 7 класів. У 1953–1957 рр. навчався у Магаданському гірничому технікумі. У 1957 р. брат Богдана був звільнений, родині скасували режим спецпоселення. Проте Богдан додому не повернувся. На другий день після закінчення навчання він був заарештований і засуджений за ст. 58-10 КК РСФСР («антирадянська агітація») до 5 років концтаборів. Покарання відбував у Магаданській області, на Тайшетській трасі в Іркутській області, у Мордовії. Звільнений 15 червня 1962 р. З 1962 по 1978 рр. перебував на волі, проте під постійним наглядом КДБ. Спробував здійснити втечу через територію Ірану на Захід з метою просити політичний притулок. Перейшов радянсько-іранський кордон у районі ст. Такир (Туркменістан), однак через 9 днів, 1 жовтня 1978 р., внаслідок домовленостей між Іраном та СРСР, його примусово повернули до Радянського Союзу. 18 червня 1979 р. був засуджений Львівським обласним судом за ст. 62 ч. 1 КК УРСР та ст. 62 ч. 1 КК Туркменської РСР («антирадянська агітація та пропаганда», «зрада Батьківщини») до 15 років таборів суворого режиму та 5 років заслання. Покарання відбував у Пермських таборах ВС-389/36 і 35. За 12 років ув’язнення провів 590 діб у ШІЗО (штрафний ізолятор), 10 міс. у ПКТ (табірна тюрма). В 1981–1984 рр. був засуджений до 3 р. спецв’язниці у м. Чистополь (Татарстан). У 1987 р. категорично відмовився підписувати будь-який документ, що став би умовою звільнення. 11 листопада 1990 р. був звільнений. Після звільнення деякий час мешкав у Києві, Тернополі, згодом оселився у Львові. Один з останніх політв’язнів УССР. Не реабілітований. Письменник (автор книжок «Оаза-гора», «Оновлений Декалог поневоленого Українця»). Мешкає у м. Львові.