Лєслав Нітка

«В 39-м году меня первый раз освободили, в 41-м – второй раз освободили, в 44-м – третий раз освободили, и 91-й – последний раз освободили, но теперь уже от всего»

• народився 13 червня 1937 року у Львові
• батько був наглядачем будинку жіночої гімназії імені Королеви Ядвіги на  

Потоцького

• 1939 року, після першого приходу совітів, батька ув’язнили як ворога народу, а Лєслава з матір’ю виселили
• 1941 року батько знову ж потрапив на роботу у будинок на Потоцького і сім’я оселилася там
• навчався у польській школі
• перший клас Лєслав закінчував під час війни
• родину постійно виселяли – із кожною зміною влади
• має вищу освіту
• працював редактором кількох журналів
• одружився та має двох дітей
• мешкає з родиною у Львові

Нітка Лєслав Якубович народився 13 червня 1937 року у Львові. Доки батько був наглядачем будинку жіночої гімназії імені Королеви Ядвіги, проживав разом із сім’єю у тому ж будинку на вулиці Потоцького (сучасна Чупринки).

«Жил я на Пушкина, теперь это Чупрынки, естественно. А тогда была улица Потоцкого – гимназия Королевы Ядвиги, мой отец был там смотрителем здания. Там 5-я клиническая больница, а до войны находилась там женская гимназия имени Королевы Ядвиги».

1939 року, після першого приходу совітів, батька ув’язнили як ворога народу, а Лєслава з матір’ю виселили.

«В 39-м году, когда нас освободили эти первые красные эскеры, нас, естественно, выселили. Потому, что там они госпиталь сделали. Нас выселили совсем с этого здания, отца посадили – враг народа же был. И мать со мной, а сколько мне было в 39-м, уже 40-м году, мыкалась по чужим углам».

Коли 1941 року прийшли німці, на місці гімназії створили інститут професора Вайгеля, у якому займалися виведенням вакцини від висипного тифу, батька звільнили і він знову потрапив на роботу у цей будинок і мешкав тут із сім’єю.

«Отца арестовали, посадили – посидел он на Замарстынове. Как он не попал под горячую руку НКВД – видно, просто их там столько было, что всех «переработать» не могли на «лагерную пыль», как у них было принято говорить. Видно, они расстреливали в первую очередь тех, на счет кого у них сомнений не было. А то по доносу, по доносу преподавательницы этой гимназии, в которой он был смотрителем. Ну и пришел он домой – немцы освободили».

Попри постійні переселення родини, місця навчання Лєслав не змінював – вчився у польській школі. А перший клас закінчував ще під час війни. Під час навчання разом з іншими хлопцями часто займалися пошуками зброї та різноманітних боєприпасів.

«В первый класс я пошел в 44-м году, мне семь лет было, еще война была – кончилась ведь когда, в 45-м – восемь лет было. А еще в восемь, девять, десять, одиннадцать моих лет всего этого оружия было полно, только надо было желание найти. А у пацанов же оно всегда было – вот и лазили».

Вже у дорослому віці працював редактором декількох тематичних автомобільних журналів. Одружився. Разом із дружиною та двома дітьми мешкає у Львові.

Опрацювала: Андріана Стахів